Сьогодні в рубриці #БібліотекаРекомендує завідуюча бібліотеки-філії №1 для молоді Оксана Близнюк рекомендує роман Ганни Ткаченко «Спалені мрії». Ганна Панасівна Ткаченко – відома сучасна українська письменниця, авторка історичних романів, повістей, оповідань. В своїх творах заявила про своє бажання розповісти пекучу правду про минуле нашої країни. Письменниця наша землячка, народилась в селі Синявка Менського району Чернігівської області.«Спалені мрії» в моїй душі викликали цілий вир емоцій, з одного боку обурення, з іншого – щастя. Обурення на радянський режим, а щастя за простих людей, які згуртувались, допомагаючи та захищаючи один одного. Цей роман проливає світло на ті страшні історичні події, що десятиліттями стиралися комуністичною владою з людської пам’яті. Ганна Ткаченко своїм романом звертається до сучасників з єдиним проханням – цінувати незалежність і свободу рідної землі. Вона показує, що все наше минуле більш ніж варте нашої пам’яті. Ба більше – наших пекучих сліз. Події в романі відбуваються під час Другої світової війни, післявоєнного голоду та «соціалістичного Раю» в українському селі Березівка. Головна героїня роману Мар’яна Затоцька мріє про щасливе майбутнє для своїх чотирьох дітей. Війна вривається зненацька в їхнє життя та забирає їхнього батька Федора, що так і не повернеться додому. Безжальна трикутна похоронка «Пропав безвісти» прирече Мар’яну на чекання та запалить слабкий вогник надії, що чоловік повернеться живим. На руках четверо дітей. А виживати вона мусить, хоч заради дітей. Життя кидає нові виклики – спалена німцями хата, поневіряння по родичах із дітьми. Як же чекали всі жителі села визволення від німецької окупації, мріяли про нове життя! Але не так сталося, як сподівалися. Як виявилося, після війни війна не закінчилася. Вона триватиме ще довго. Радянська комуністична влада ще довго буде «перемелювати» людські життя, навіть героїв війни. Полонених солдатів ще довго триматимуть по таборах та допитуватимуть, підозрюваних у співпраці з німцями місцевих жителів виселять до Сибіру. А той, хто залишився, переважно жінки та діти, будуть працювати на колгоспному полі «від темна до темна». Всі терпіли та працювали заради змін, але вони так і не настали. Залишились невмирущі надії, які зігрівають душу у скрутні голодні часи, коли влада відбирає «останній грам зерна та краплю молока». Діти війни зовсім не мають нічого дитячого. Усе їхнє дитинство забрала війна.Ця книга про скорботну історію та «спалені мрії» українського народу. Пройшли роки, минули десятиліття, а минуле хвилює серця людей. І тільки вивчивши уроки історії, можна сподіватись на щасливе майбутнє. І нехай мрії не горять…