5 квітня 1881 року у селі Іржавець (нині Ічнянський район Чернігівської області) народився Дмитро Миколайович Ревуцький — музикознавець, фольклорист, перекладач текстів творів різних композиторів, викладач музики й музичних дисциплін.

Початкову освіту Дмитро Ревуцький отримав у Прилуцькій та Чернігівській гімназіях. У 1900 р. він вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, під час навчання співав у хорі Миколи Лисенка, став його учнем, почав збирати й записувати народний фольклор.

На першому курсі Ревуцький був учасником студентського заколоту, після якого майже двісті студентів забрали у солдати, а університет закрили на рік. Завдяки сприянню далекого впливового родича Ревуцький уникнув покарання, але після закінчення в 1906 університету він не зміг влаштуватись на роботу в Україні, тож на три роки довелось поїхати у далекий Таллінн.

Лише згодом завдяки друзям йому вдалось отримати посаду вчителя словесності у київській гімназії, серед його учнів були майбутні академіки Максим Рильський та Костянтин Паустовський.

Рильський згадував , що Дмитро Миколайович часто збирав учнів старших класів у гімназійній залі, «сідав до піаніно і виконував українські пісні і думи. За тих часів слова «Україна», «українська мова, «українська література» були під забороною, за саме тільки вживання української мови деякі вірнопіддані директори виключали учнів з гімназій. Отже, те, що Дмитро Миколайович знайомив нас з українськими думами, було на тодішні часи неабиякою сміливістю».

У 1918—1932 роках Ревуцький працював у Київському музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, викладав орфоепіку на театральному факультеті та авторський курс «Історія пісні», займався популяризацією української пісні.

У 1919 році побачила світ науково-популярна книга Дмитра Ревуцького «Українські думи та історичні пісні».

У лютому 1921року він був одним із засновників Музичного товариства імені М. Леонтовича, разом з Климентієм Квіткою заснував Етнографічний кабінет Всеукраїнської академії наук.

У 1926-929 роках Дмитро Ревуцький уклав три випуски збірників «Золоті ключі», до яких увійшли по 125 українських народних пісень; працював над повним зібранням творів Миколи Лисенка, переклав більше трьохсот творів світової оперної і вокальної класики, які вперше лунали зі сцени українською мовою.

У 1932 році, після звинувачення у «буржуазному націоналізмі» та «поширенні петлюрівської ідеології», Ревуцького звільнили із заснованого ним Музично-драматичного інституту, який згодом ліквідували. З цього часу митець перебував під слідством і наглядом НКВС.

Навесні 1939 року під час знаменитої Республіканської наради кобзарів Дмитро Ревуцький зробив блискучу доповідь з історії кобзарства, а Левко Ревуцький записував від сліпих кобзарів унікальні старовинні пісні й думи.

У вересні того ж 1939 року Дмитра Миколайовича вразив інсульт, ймовірно, після зникнення праці багатьох останніх років – рукопису майже готової книги про українських кобзарів. Майже рік він був паралізований, не міг говорити. Щойно йому стало краще, митець узявся до роботи над монографією про Миколу Лисенка до 100-річного ювілею класика української музики.

З початком Другої світової війни важкохворий Ревуцький не зміг евакуюватись із Києва.

29 грудня 1941 року його разом з дружиною було жорстоко вбито у власній квартирі за наказом НКВС: «був знищений зрадник Батьківщини професор Ревуцький, який перейшов на службу до німців, виступав у фашистській пресі з наклепами на Радянський Союз”.

Підготувала провідний бібліограф бібліотеки ім. М. Коцюбинського Олена Рахно.