200 років від дня народження Гюстава Флобера
«Я – людина-перо, я існую через нього, заради нього». Ці слова належать видатному французькому письменнику, майстру витонченого психологічного аналізу Гюставу Флоберу.
Він з дитинства хотів бути письменником. У дев’ятирічному віці перераховував романи, що хотів написати. Вів щоденник, у якому проявляється його критичне ставлення до суспільства. Про це гучно говорить його відома фраза: «Дві речі підтримують мене – любов до літератури та ненависть до буржуа».
Флобер був усім разом: реалістом і сюрреалістом, моралістом і еротоманом, винахідником сюжетів і творцем найточніших описів. Він міг собі це дозволити, бо його головна мрія полягала у тому, щоб аби зникнути, вбити в собі «ліричного героя», розчинитися у своїх предметах і у своїх сюжетах. Він вважав, що автор не має права давати оцінку подіям, поділяти героїв на позитивних чи негативних.
Письменник був дуже близький зі своєю племінницею Каролін Комманвіл, вів дружнє листування із Жорж Санд, зрідка відвідував паризьких знайомих, зокрема Еміля Золя, Альфонса Доде, братів Едмонда та Жуля де Ґонкур. Проте Флобер був відлюдькуватим: жив в маленькому Круасе, передмісті Руана. Він рідко виходив на вулицю, особливо в часи своїх епілептичних криз. Флобер не любив Париж та великих міст, рідко подорожував. Але саме це надавало йому особливу перевагу. Він казав «Тепер переді мною та рештою світу постала така велика відстань, що інколи я дивуюся, чуючи найпростіші у світі речі. Інколи найбанальніше слово викликає в мене якесь особливе захоплення…»
Слухати, розглядати, довго дивитися на речі, розчинятися в них, брати паузу: ось його рецепт. «Аби річ була цікавою, на неї треба просто дуже довго дивитися».
Флобер був невтомним трудівником, працював по 10-15 годин на добу. Моряки, що ходили по Сені, використовували його вікно як маяк – там завжди горіло світло… Флобер писав повільно й монотонно. Часом пів сторінки на день, часом одне речення на день. Три-п’ять сторінок на тиждень, десять-двадцять сторінок на місяць; п’ять слів на годину, підрахували брати Ґонкури.
Найчастіше Флобер працював з двома аркушами паперу перед собою. На одному починав, правив, закреслював; на інший переписував епізод начисто. Після цього ходив по кімнаті, випробовуючи кілька фраз на слух, читав у голос. Племінниця Каролін пригадує ці вимовляння: то гучно, ледь не криком; то шепотом, лагідно вимовляючи свої фрази; то ритмічно, під такт своїх кроків.
За свій найвідоміший роман «Мадам Боварі» письменник був притягнений до суду за скривдження суспільної моралі. Після сенсаційного судового розгляду, автора було виправдано. А у 1864 році Ватикан вніс роман в перелік заборонених книжок, як і інший відомий роман Флобера «Саламбо»
Блискучий стиліст, що багато років відшліфовував свою майстерність, Флобер дуже сильно вплинув на літературу загалом, привів до неї низку талановитих авторів, серед яких був й Гі де Мопассан.
Мельник Анна, бібліограф ЧЦБ ім. М. Коцюбинського.
Бібліографія:
Відлюдник з Круассе : 200 років від дня народження Гюстава Флобера // Шкільна бібліотека. – 2021. – № 11. – С. 67-73.
Буць Ж. Французький соціально-побутовий роман ХІХ ст. у руслі досліджень когнітивної поетики (на матеріалі роману Г.Флобера «Мадам Боварі») / Ж. Буць // Наук.вісник Волин. нац.університету. Мовознавство. – 2010. – № 8. – С. 249.
Фінчук Г. Любов і ненависть Гюстава Флобер / Г. Фінчук // Всесв. літ. та культ. – 2008. – № 4. – С.21-24.
Фінчук Г. «Дві речі підтримують мене – любов до літератури та ненависть до буржуа» … : творчість Гюстава Флобера // Заруб. літ. – 2007. – № 8. – С. 37-40.
Мигальчинська В. Провінційні історії : [Г. Флобер «Пані Боварі»] // Заруб. літ. – 2005. – № 9. – С. 25-26.
