Провідний бібліотекар бібліотеки-філії №6 Шум Л.А. рекомендує до прочитання книгу Ірен Роздобудько « Прилетіла ластівочка».
Твір присвячений постаті одного з найзагадковіших українських композиторів – Миколі Леонтовичу, автору легендарної пісні “Щедрик, щедрик, щедрівочка прилетіла ластівочка»
Маестро жив саме в ті часи, коли так багато цвіту української інтелігенції було знищено. І вже ніколи, мабуть, не дізнатись всієї правди.
Автор пропонує свою версію історії життя Леонтовича.
На початку розповіді відбувається знайомство з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей поважного віку в Америці. Містер Лео самотній – дружина померла, є два сини, але після смерті матері з ним не спілкуються. Друзів у нього немає, лише одна медсестра, міс Джені, може знайти з ним спільну мову.
Недобрі спогади з молодості все частіше дають про себе знати.
От і в цей день, напередодні Різдва, після почутої різдвяної пісні «Carol of the Bells», йому стає зле і він висловлює останнє прохання, йому потрібен – священник з української церкви . Пан Леонтович хоче сповідатися.
З цієї миті і починається роман-сповідь – сповідь усього життя пана Леонтовича, а точніше Степана Добровольського.
Основним стержнем твору автора є різдвяна пісня композитора « Щедрик», яка стала відомою під іншою назвою– «Carol of the Bells», а справжнє авторство було загублене. І вже інші події твору зв`язані з цією піснею.
Дуже талановитий композитор з Тульчина, син священника, який був звичайним педагогом, збирав по селах фольклор, написав багато музичних творів. Але, коли він приходив на репетиції хору і « витягував з нас звуки», -був богом.
Дружина Клавдія « боялась і любила його як ікону». Дочки його обожнювали. Леонтович підкорює київську публіку , його називають
« подільським Шопеном» Отже музика потрібна, – і вся його робота у пошуках стародавніх мелодій,- не даремна. Так думає композитор.
Його запрошують на роботу у Київ. Він хоче творити, творити … а Клавдії треба з чогось годувати і вдягати сім’ю, і звук його мелодій доводить її, вагітну, до нудоти. Він її не чує. «Вона заходила кімнатою, тримаючи живіт обома руками. На кожне своє слово чула монотонний відгук розстроєного піаніно – Микола безтямно натискав то на одну, то на іншу клавішу, ніби вибудовуючи цегляну стіну…»
Він справді її не чує. Хоча й досі бачить перед собою не вкрите зморшками, згорьоване обличчя Клавдії, а обличчя тієї дівчинки, яку він колись «полюбив до болю, до спазмів у шлунку, до сліз, які поступали на очах самі по собі, коли він бачив, як вона йде вулицею…»
У Київ, який ще в грудні 1916 року колядував і щедрував дзвінкоголосо, постукала радянська республіка, розруха та смерть. «Місто тяжко перетравлювало в собі події такої довгої зими, з кров’ю, мов у сухотах, викашлювало з себе біль і тугу по загиблих під Крутами хлопцях».
У житті Миколи з`являється Надія Танашевич ,– муза й жінка, з якою Микола Леонтович збирався емігрувати. Але…
Геніальний композитор був застрелений в домі свого батька священника на світанку 11-го січня. Чекіст, який заночував у хаті Леонтовичів, виявився вбивцею. « Насправді ми всі мізерні перед справжнім мистецтвом. Воно здіймає до небес… Особливо тих, кого Господь обділив талантом»
Хор під керівництвом Олександра Кошиця, який співав лібрето Леонтовича, гримів на весь світ. Капела Кошиця, котра щоб вижити, мала не повернутися з гастролей і доживати віку в пошані, але на чужині.
Микола Дмитрович Леонтович прожив дуже коротке життя, 44 роки, а скільки ще б міг творити…
Роман читала з задоволенням, деякі місця перечитувала.
Після прочитання роману знайшла в інтернеті запис « Щедрика» різними мовами, слухала і думала – яка енергетика цього твору!
