«Найважче в роботі – змусити людей плакати в драматичних фільмах. Але ще важче змусити людину сміятись, коли їй цього зовсім не хочеться»

12 грудня народився український актор і режисер Леонід Федорович Биков. З дитинства він мріяв про авіацію і двічі вступав до льотного училища. Це пристрасне бажання підкорювати небо прийшло після перегляду кінофільмів “Льотчики”, “Винищувачі”, “Валерій Чкалов”… Перший раз в 15 років подав документи до 2-ої Ленінградської школи військових льотчиків, яку евакуювали у місто Ойрот-Туре, та через дописані роки та зріст 136 см хлопця не прийняли. Вдруге він спробував уже в Ленінграді у 1945 році, провчився місяць, але з Ленінградської спецшколи льотчиків його відрахували через припинення війни.

Биков вирішив, що як не можна літати, значить, треба грати. Та й актором з першого разу стати не вийшло – у Київський театральний інститут абітурієнта не прийняли, але у 1947 р. вдалося вступити у Харківський театральний. Попри на його неспортивну статуру, Биков прекрасно грав у футбол та волейбол, легко перепливав Дніпро, міг досить довго ходити на руках, обожнював вправи на перекладині.До 1960 року Леонід Биков зіграв у 17 п’єсах, а під час Декади українського мистецтва молодого актора помітили й запросили на кінопроби до Ленфільму. В 1954 році він зіграв Петрика Мокіна в комедії «Приборкувачка тигрів», яка прогриміла на всю країну, у 1964 р. – маленьку людину з великим серцем, такого собі соціалістичного Гамлета у фільмі “Зайчик”. У 1965 р. Леонід Биков отримав звання заслуженого артиста і раптом кар’єра зупинилась, гідні пропозиції більше не надходили. Задум картини про фронтові будні військових льотчиків “У бій ідуть лише “старі” з’явився у 1967 р. Але сам фільм досить довго йшов до свого глядача: чиновники з Держкіно СРСР довго не приймали сценарій через те, що історія недостатньо героїчна, а для зйомок надали один-єдиний літак! Навіть кольорової плівки не виділили, а Биков мріяв показати красу рідної України саме в кольорі! Та, на щастя, одному з консультантів, маршалу авіації Олександру Покришкіну, сценарій сподобався, він на весь аркуш поставив резолюцію: “Ось це і є війна!” – і виділив знімальній групі два бойові винищувачі. Зйомки проходили на краю чудового лісу між селами Шестовиця та Слабин Чернігівського району, саме тут Леонід Биков здійснив давню дитячу мрію і освоїв керування літаком. 12 серпня 1974 р. у прокат вийшла картина “У бій ідуть лише “старі” і на екрани країни вилетіла співуча ескадрилья капітана Титаренка. Після виходу Леоніда Бикова носили на руках! До кінця року фільм подивились 44 мільйони 300 тисяч глядачів!

Вже у 1975 р. Биков почав зйомки картини “Ати-бати, йшли солдати», а за підсумками 1977 року вона була у лідерах прокату, адже її подивилося 35,8 млн глядачів, режисеру присвоїли Державну премію Української РСР. Після успішних кінофільмів про війну режисер вирішив змінити тему і у 1978 році почав знімати картину “Прибулець”.

11 квітня 1979 року, через три дні після закінчення зйомок-проб, Леонід Биков загинув в автокатастрофі.

У фільмах Бикова його герої часто співають українські пісні, розповідають про українські традиції і рідні землі. У кожній киноленті Биков підкреслює, наскільки для нього була важлива Україна.