Не виллєш сліз, не виллєш сліз
Ніколи, ах ніколи!

Життя, як той скрипливий віз, волочиться поволі.

А перед ним туман і дим,

Тяжка, тяжка дорога…

Іде, гряде шляхом отим твоя душа небога.

Поет, прозаїк, критик, педагог, вчений-літературознавець, історик літератури, перекладач, драматург, редактор, художник, громадський діяч. літературний дослідник і невтомний пропагандист творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Миколи Гоголя –  все це про одну людину, щедро наділену талантами – Богдана Лепкого.

Його творчий доробок складає понад 80 власних книг: повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті; він – упорядник і видавець 62 томів творів української классики.

Серед літературних діячів найбільший вплив на нього мав Іван Франко. Перша зустріч молодого письменника з ним відбулася 1895 і до кінця життя Великого Каменяра Лепкий мав прекрасного друга й порадника.

Богдан Сильвестрович досліджував історію козацької України і написав про гетьмана Мазепу сім книг: трилогія «Мазепа» («Мотря»), «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» (том І), «Над Десною» (том II), «Бої», «Мазепа» (Зпід Полтави до Бендер»). Остання книга була опублікована через 14 років після смерті автора його братом поетом і композитором Левком Лепким у Нью-Йорку.

Переклав польською мовою “Слово о полку Ігоревім”, збірку новел Михайла Коцюбинського, твори Максима Рильського та Павла Тичини; українською – твори Міцкевича, Гейне, Крилова, Пушкіна, Короленка.

Богдан Лепкий був дуже поміркованим і делікатним чоловіком, цінував тишу та самотність. Любив квіти, після спілкування з ними поезії з нього просто вибухали на одному подиху.

Найвідоміша з пісень Лепкого – “Журавлі” (“Чуєш, брате мій…”) на музику брата – Лева Лепкого.