400 років тому місто Чернігів отримало визначний привілей польського короля Сигізмунда III на Магдебурзьке право.
Джерела цього права – в міському праві Середньовічної Європи, що було своєрідним виявом процесу правового оформлення історичного поділу суспільства на стани. Його назва походить від назви міста Магдебург у Саксонії, що в 1188 році отримало від власника – архієпископа Віхмана – право на самоврядування.
Грамоти разом зі збірником звичаєвого права Саксонії «Саксонське зерцало» та міського муніципального права й утворили так зване магдебурзьке право, що діяло на обширах східних земель, включаючи Східну Саксонію, Бранденбург, окремі області Польщі.
Така типово європейська практика правової культури, яка полягала у вивільненні міського населення від юрисдикції князівської адміністрації та надання місту самоуправління на корпоративній основі, почала запроваджуватися в містах нашої держави з XIV століття.На початку XVII ст. Чернігівсько-Сіверська земля за Деулінською угодою 1618 року перейшла під владу Речі Посполитої.
Польський уряд, прагнучи привернути на свій бік жителів міста, яке мало важливе стратегічне значення, надає їм пільги і привілеї, передбачені магдебурзьким правом (Спеціальна грамота короля Сигізмунда III від 27 березня 1623 року).
На зразок європейських міст в Чернігові зʼявився орган місцевого самоврядування – магістрат. Символом юридичної незалежності міста стала печатка: «и для печати же дел гороских назначаем святого Владислава в зброи с красною хорогвою». Цією печаткою користувалися аж до утворення Чернігівського намісництва.
Насамперед чернігівці отримували власне самоуправління: мали право обирати собі повноважну владу строком на один рік.
Колегія райців обирала бурмістра. Рада на чолі з бурмістром здійснювала керівництво містом, всіма господарськими справами громади.
Передбачалося також обрання лави – органу судової влади на чолі з війтом. Лавники обиралися на все життя, а війт призначався королем і був найвищою посадовою особою в місті. Міській юрисдикції підлягали не тільки міщани, а й цехові ремісники та приписані до міста селяни.
Разом з магдебурзьким правом місто отримувало й майнові повноваження: володіло нерухомим майном, землею, запроваджувало податки тощо.
Ця правова база сприяла розвитку міста протягом майже двох століть існування магдебурзького права в Чернігові.
«Магдебургія щасливо пережила вибух Хмельниччини та стала органічною часткою української козацької держави, яка так само спиралась на самоврядність» (В. Бойко).
З запровадженням на українських землях «Установлення про губернії» застування магдебурзького права майже повністю припинилося. А 1831 року воно було офіційно скасовано відповідним указом Миколи І.
З плином століть функції місцевого самоврядування модернізувалися, але доцільним залишається актуалізація історичної спадщини як в пізнавальному плані, так із метою запозичення позитивного досвіду для формування реально дійового громадянського суспільства.
Підготувала Ольга Чирик, бібліограф Центральної міської бібліотеки ім. М. М. Коцюбинського
Використані джерела:
Лепʼявко С. А. Чернігів – європейське місто / С. А. Лепʼявко / Сіверський інститут регіональних досліджень ; ред. кол.: В. М. Бойко [та ін.]. – Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2010. – 56 с.
Доманова Г. Чернігівський магістрат : ґенеза, структура, функції (друга половина XVII-XVIII ст.) / Г. Доманова // Сіверян. літопис. – 2000. – № 2. – С. 34-45.
Кобилецький М. Магдебурзьке право як джерело рецепції римського права в Україні / М. Кобилецький // Право України. – 2007.– № 8.– С. 121-124.