«На дні душі в мене криються скарби. Неоціненні. Я бережу їх перед очима людей, що ті скарби міряли б своєю мірою, обезцінювали б… Я бережу їх на дні душі, бо тільки тоді вони мої, тоді їх блиск радує мої очі і гріє серце серед холоду щоденного життя…»

8 грудня 1876 р народилась Марія Слободівна-Крушельницька – драматична актриса, публіцист, мемуарист, редактор та прозаїк.

Акторський талант її проявився по закінченні школи – вона почала виступати на сцені Львівського руського театру, виконуючи головні жіночі ролі у п’єсах І. Карпенка-Карого, І. Франка, М. Старицького, І. Тобілевича. Неймовірний успіх принесла М. Крушельницькій роль Наталки-Полтавки в опері Івана Котляревського. Марія Заньковецька, вражена талановитою грою молодої актриси, подарувала їй власний сценічний костюм, у якому сама виконувала цю роль.

З театром «Руська бесіда» Марія Слободівна виступала на Галичині та у Польщі. У 23 роки вона написала свій перший літературний твір – п’єсу на три дії – «Мачуха». 1901 року у Чернівцях побачила світ перша збірка новел ««І хто ж вона була?»

24-річна Марія познайомилась із Антіном Крушельницьким, третьокурсником філософського факультету Львівського університету. Історію у талановитого молодого літератора-початківця викладав професор Михайло Грушевський; сам він приятелював із Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Ольгою Кобилянською, Наталею Кобринською.

Спільні теми українства, красного письменства, історії зблизили двох молодих людей. Згодом вони побрались, незважаючи на несхвалення сім’ї Антіна. Марія Крушельницька змінила роль талановитої актриси на роль відданої дружини та матері.

Антін Крушельницький у 1915 році був бургомістром у Городенці, пізніше працював в уряді УНР на посаді міністра освіти. Марія також брала активну участь у громадсько-культурному житті, укладала читанки для сільських шкіл, створювала театральні гуртки. У жовтні 1919 р. сім’я змушена залишити Україну та переїхати до Відня: голову родини у складі педагогічної комісії УНР направляють до Австрії для роботи над новими підручниками для українських шкіл. Тут родина Крушельницьких протягом семи років зазнавала злиднів, боргів та довгий час перебувала у безвиході, адже не мала громадянства: УНР вже не було, Галичину окупувала Польща. Повернувшись у 1925 році до Львова, родина жила активним суспільним життям: видавали позапартійні журнали «Нові шляхи» та «Критика», відкрили для бідних письменників та убогих студентів Львова їдальню «Громадська харчівня», де можна було за «дріб’язок» поїсти. За прорадянські настрої родину переслідувала польська влада, тож у 1934 вони вирішили переїхати до Харкова. Та замість обіцяного просвітництва довелось знову спізнати злидні та випадкові принизливі заробітки.

Невдовзі до їхнього помешкання у знаменитому харківському будинку для письменників «Слово» увірвались чекісти й заарештували всю родину. Їх звинуватили у контрреволюційно-терористичній діяльності. Сини Іван і Тарас були розстріляні у грудні 1934 року. Антіна Крушельницького із донькою Володимирою, талановитим лікарем-дерматологом, вислали на Соловки у найжахливіший табір Сандармох і також розстріляли.

Після загибелі родини Марія Крушельницька захворіла й померла самотньо у лікарні у серпні 1935 року.

Відома вчена-археологиня Лариса Крушельницька, онука Марії та Антіна Крушельницьких, описала трагічну долю своєї родини у книзі «Рубали ліс».

«Бідні знищені душі! Справді зрубали найкращий, наймогутніший ліс, дощенту зрубали, а залишили «щепки»…»

Піідготувала Олена Рахно, провідний бібліотекар відділу обслуговування бібліотеки ім. М. Коцюбинського.

Використано матеріали з відкритих джерел.