165 років тому – 17 березня 1856 року – в Томську народився один з найвідоміших європейських символістів Михайло Врубель, життя і творчість якого тісно пов’язані з Україною.

Врубель був наділений великим даром справжнього митця: йому судилося сказати про життя людей те, що ніким ще не було сказано, і так, як до нього ніхто не казав.

Київ став для нього доленосним : тут він почав працювати самостійно як митець; знайшов свою Музу; народився як монументаліст, створивши найскладнішу фреску «Зішестя святого духу» та кілька алтарних фресок високої художньої цінності у давній Кирилівській церкві. Тут він звертається до заповітних тем Гамлета,Фауста та Демона, який стане ведучою темою його творчості. Образ Демона став для митця символом, метафорою, що мала нагадати про складність світу. Створює ескізи до розпису Володимирського Собору: «Янгол з кадилом та свічею», 4 акварелі «Надгробного плачу», 2 варіанти «Вознесіння», в яких пластичними засобами відобразив власне розуміння біблійних сюжетів. Це бачення виявилось несумісним з академічними ідеалами тогочасного живопису, внаслідок чого церква відмовилась від послуг художника і ескізи не були втілені в монументальні форми храмового розпису. Митцю надали можливість долучитись лише до створення орнаментів розпису.

«Какой чистой, ясной, вдохновенной музыкой льются они по стенам… Эти орнаменты Врубеля поразительны… Сколько в них собственного, настоящего стиля. Я поверил, что Врубель гениален…»,– писав Бенуа.

Київ назавжди залишиться для нього місцем, в якому він прагнув жити. Сюди він буде повертатись неодноразово. Тут знайде вічний спокій його маленький син. «Але пам’ять про Київ була дорогою», згадував він.

Злет творчості Врубеля – 1896 – 1901 роки – співпав з одруженням з оперною співачкою Надією Забілою, яка була улюбленою виконавицею Римського-Корсакова. Спочатку художник полюбив її голос, а вже згодом – жінку. «Другие певицы поют как птицы, а Надя поет как человек!»,- казав він.

З Надією Іванівною Врубель знайшов своє щастя: доля подарувала йому кохану дружину, друга, однодумця в розумінні мистецтва.

Через неї він породичався з родиною Миколи Ге. Декілька сезонів влітку подружжя Врубелів провело на хуторі Плиски Борзнянського повіту Чернігівської губернії. У майстерні, яка ще зберігала дух старого майстра, художник втілив у життя фантастичні образи персонажів з міфології, епоса, казок. З’являються картини «Бузок», «До ночі», «Вечір», «Царівна-Лебідь», портрет дружини, панно «Ранок».

Це був найщасливіший період життя Врубеля.

Митець, який завжди йшов попереду свого часу, відійшов у інший світ 14 квітня 1910 року, сприйнявши смерть як визволення. Залишивши по собі величезний спадок – 174 мистецьких шедеври – Михайло Врубель завершив свою життєву місію.

Справдилось юнацьке передбачення: «Мания, что непременно скажу что-то новое, не оставляет меня».

Публікацію підготувала бібліограф ЦБ ім.М.М.Коцюбинського Ольга Чирик.

Література:

Суздалев П.К. Врубель / П.К.Суздалев. – М., 19901. – 368 с., ил.

Тарабукин Н.М. Михаил Александрович Врубель / Н.М.Тарабукин. – М.: Искусство, 1974. – 175с.,ил.