«Сьогодні українські землі перебувають в одній «соборній неволі», в «соборній тюрмі», що нею є нинішній окупаційний советський режим в Україні», – писав Микола Андрійович Лівицький – український громадський політичний діяч, журналіст, третій президент України в екзилі.

22 січня 1907 року в Жмеринці, що на Вінничині, в дворянській сім`ї Андрія та Марії Лівицьких народився син Микола. Його дитинство проходило в роки важкої боротьби за українську самостійність. Він зростав у сім`ї активних громадських та політичних діячів, його батьки були членами Української соціал-демократичної партії, яка визнавала марксистську ідеологію, підкреслювала національні питання і намагалась вибороти автономію Україні. Забігаючи на перед, скажу, що син продовжив їхню справу.

У 1918 році Микола Андрійович почав здобувати освіту в першій Українській школі ім. Т. Г. Шевченка, що в Києві. Та не судилося йому її закінчити. У зв’язку з тим, що батько Миколи Андрій Лівицький був учасником Української революції та входив до складу уряду УНР, вже в 1920 році хлопець був змушений разом з сім’єю емігрувати до Польщі.

Подальше здобуття освіти Лівицький продовжив у Празі на матуральних курсах (курси, після яких випускники складають іспит на атестат зрілості та отримують право на вступ до вищих навчальних закладів) при Українській господарській академії. Пізніше закінчив вищу торговельну школу у Варшаві, навчався на економічно-соціальному факультеті Женевського університету, де здобув ступінь магістра комерційних наук.

Зі студентських років Микола Андрійович став громадським активістом, першим був обраний головою студентської корпорації «Запоріжжя» у Варшаві, брав участь у з’їздах Центрального союзу українського студентства.

Вагоме місце в житті Лівицького посідала журналістика. Ще зі студентських років його статті друкувались у журналах «Тризуб», «Діло» та на сторінках швейцарських видань. Також був одним з видавців часопису «Студентський голос». А з 1948 по 1950 рік він керував Спілкою українських журналістів на чужині, згодом став редактором газети «Мета» Українського інформаційного бюро в Мюнхені. А ще не можна не згадати про низку публіцистичних праць, які написав Микола Андрійович, найвідоміші з них: «Захід – Схід і проблематика поневолених Москвою націй» та «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками».

Та все ж найвагоміший вклад Микола Лівицький зробив у відстоювання та повернення української державності. Багато років він був секретарем УНР при Лізі Націй. Крім цього виконував дипломатичну роботу в країнах Європи. За дорученням уряду УНР в еміграції перебував у Карпатській Україні з метою координації спільних дій. У 1942 році проживав та займався налагодженням політичної роботи в Києві, де й був заарештований німецьким гестапо та вивезений до Польщі.

В житті Миколи Андрійовича було і керівництво Спілкою українських журналістів за кордоном та Українським Національно-Державним Союзом, і членство в уряді Української Національної Ради, і прем’єрство, і навіть праця міністром закордонних справ.

А з 1967 і до 1989 року Микола Андрійович Лівицький був третім президентом УНР в екзилі. Існування уряду УНР у вигнанні було ознакою того, що Україна є, що справжні патріоти будуть продовжувати боротись за свою незалежність та соборність. Уряд Української Народної Республіки також називають Державним центром Української Народної Республіки (ДЦ УНР). Цей центр при будь-якій можливості відстоював інтереси українців, вів активну дипломатичну і політичну працю, маючи на меті формування національної свідомості співвітчизників в Україні та поза її межами. Ми повинні дякувати їм за те, що звертали увагу цивілізованого світу на підневільний стан України в СРСР і зберігали віру українців у перемогу.

На жаль, сам Микола Андрійович всього кілька років не дожив до створення незалежної України. Він помер 8 грудня 1989 року в Філадельфії. Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі). А уряд УНР виконав своє призначення: в 1992 році передав першому президенту незалежної України державні символи та склав повноваження, заявивши, що проголошена 24 серпня 1991 року Українська держава є правонаступницею Української Народної Республіки.

#ДЦ_УНР #УНРвигнання #ТретійПрезидентУНР #ПрезидентУНР #Тризуб #МатуральніКурси

Використані джерела:

Лівицький Микола Андрійович // Енциклопедія історії України : в 10-ти т. – Київ : Наукова думка, 2009. – Т. 6. – С. 200.

Лівицький Микола Андрійович. – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Лівицький_Микола_Андрійович

Геркалюк М. // Український президент зі Жмеринки: як Микола Лівицький очолив українську державу в екзилі //Микола Геркалюк. – Режим доступу:

https://vezha.ua/ukrayinskyj-prezydent-zi-zhmerynky-yak…/

На фасаді будівлі міської ради у Жмеринці встановили меморіальну дошку Миколі Лівицькому. – Режим доступу:

https://zhmerynka.city/…/na-fasadi-budivli-miskoi-radi…

Підготувала Галина Шевченко, бібліограф Чернігівської міської бібліотеки ім. М. Коцюбинського