27 жовтня святкуємо 240 років від дня народження Нікколо Паганіні (1782-1840), італійського скрипаля, композитора, одного з основоположників музичного романтизму.

Нікколо Паганіні народився у невеличкому кварталі Генуї, у вузькому провулочку під назвою «Чорна кішка», у сім’ї Антоніо Паганіні, колишнього портового робітника та Терези Боччардо, простої городянки. Його батько дуже любив музику та грав на скрипці й мандолині. Свою любов до музики він намагався передати до сина усілякими зусиллями, які багато в чому не поєднувалися з гуманізмом та батьківською любов’ю.
У віці 7 років він вперше до рук бере скрипку. Тривалими були його заняття музикою. Хлопчині не дозволяли піти, навіть, на вулицю та погратися з однолітками, зачиняли його до сараю; робили все можливе, щоб Нікколо займався лише музикою. Як наслідок цього, хлопчина втрачає здоров’я. Доведений до стану коми, хлопчина мало не помирає.
Його вчителями музики були генуезький поет, скрипаль, композитор Франческо Ньєкко, скрипаль Джакомо Косто. Вже у 8 років він стає автором скрипкової сонати та кількох варіацій; у 10 років регулярно грає в церквах на недільних та святкових богослужіннях; в 11 років дає концерт у Генуї (поміж виконаних творів – власні варіації на французьку революційну пісню «Карманьола»).
Батько швидко зрозумів, що на таланті хлопчика можна заробити гроші. Після вдалого виступу хлопчини у Пармі, він відразу влаштовує концерти у Флоренції, Пізі, Болоньї, Ліворно, Мілані. Саме у юному віці народилися 24 каприччіо, що являють собою унікальні витвори мистецтва.
З 19 років він розпочинає самостійне життя, а саме переїздить до Лукки, де продовжує писати сонати для скрипки та гітари. Слава про знаменитого Нікколо дійшла до королівського двору. Там він стає диригентом оркестру, отримавши титул “камерного віртуоза”; з часом – знаменитим і за межами Італії. Серед тих, хто захоплювався його грою на скрипці, були видатні скрипалі Ш. Лафон (Франція), Людвіг Шпор (Німеччина). Передові діячі мистецтва (Ф. Шуберт, Г. Гейне, Й. Гете, О. Бальзак, Е. Делакруа, T. A. Гофман, Р. Шуман, Ф. Шопен, Г. Берліоз, Дж. Россіні, Дж. Майєрбер) також високо оцінювали його творчість.
Католицьке духовенство переслідувало Паганіні за антиклерикальні висловлювання, співчуття руху карбонаріїв; після його смерті, окрім того, ще й звинуватили в ересі. Його тіло декілька разів було перепоховано.
Після себе Нікколо залишив багату спадщину. Він здійснив переворот у скрипковому мистецтві, збагативши і розширивши можливості інструменту. Його скрипкові п’єси містили нові колористичні і технічні ефекти. Ніколо широко використовував увесь діапазон інструменту, застосовував у грі розтяжку пальців, стрибки, ударні штрихи, гру на одній струні, техніку подвійних нот, pizzicato, флажолети.
Поміж відомих варіацій, написаним ним, були варіації на оперні, балетні та народні теми, камерно-інструментальні твори та ін. Приблизно 200 п’єс для гітари було написано ним. Свої твори виконував напам’ять.
З метою вшанування пам’яті з 1954 року в Генуї щорічно проводиться міжнародний конкурс скрипалів імені Паганіні.