Цими днями виповнилося 185 років від дня народження одного з зачинателів конституційного руху, дворянина-ліберала Олександра Федоровича Ліндфорса, ліберально-земська діяльність якого довго замовчувалась. Сучасники знали його за «радикального адвоката», чиє прізвище у свій час було добре відоме на російському загальнодержавному рівні. Більша частина життя цієї історичної постаті пов’язана з Чернігівщиною.

Олександр Ліндфорс походив зі славетного дворянського роду, який дав країні плеяду військових діячів. Дід по батьківській лінії був ліфляндським дворянином шведського походження і пройшов шлях від рядового до генерал-майора. Родина матері емігрувала з Франції ще в ХVI столітті як гугенотська. Батько Анни Жерве брав участь у війні з Наполеоном, у чині генерал-лейтенанта був комендантом міста Тобольська у Сибіру. Саме тут російський полковник Федір Федорович Ліндфорс, бувши ад’ютантом О.К.Жерве, одружився з його дочкою. У Тобольську у молодого подружжя 12 (25) лютого 1837 року народився первісток – син Олександр. Наприкінці 40-х років XIX ст. Федір Ліндорфс разом із сім’єю виїхав з Сибіру й оселився у Городнянському повіті Чернігівської губернії у придбаному маєтку (понад 1000 десятин землі) біля села Олешня. Після скасування кріпосного права займав у Городнянському повіті посаду мирового посередника. Він належав до ліберально налаштованих поміщиків, і захищаючи інтереси колишніх кріпаків, нажив собі чимало недоброзичливців серед землевласників повіту.

Дворянське походження безперешкодно дозволило молодому О. Ліндфорсу увійти до складу вихованців Московського дворянського інституту, а згодом стати пажем у Пажеському Його Імператорської Величності корпусі, де він дослужився до звання камерпажа: мав змогу спостерігати життя августійшої родини як звичайних людей у повсякденності. На розсуд дослідників саме це дозволило йому пізніше усвідомити потребу в конституційній монархії для Російської імперії. Після закінчення пажеського корпусу розпочав військову кар’єру у лейбгвардії, але маючи ліберальні погляди нудився на військовій службі. Дослужившись до чина штабскапітана, подає у відставку у 1860 році й, попри заборону батьків, після смерті матері одружується з гувернанткою своєї сестри.

Незабаром на виклик батька він повернувся до Олешні та перейняв його посаду: Олександра обрано мировим посередником. Справу він повів ще більш радикально на користь селян, але «скоро кваліфікація «красний» була одверто проголошена про мого брата», – згадувала його сестра Софія Русова. Ліндфорс був змушений залишити посаду посередника. Світоглядні позиції приводять його до вибору адвокатської практики, тому що це відкривало перед ним можливість забезпечувати неповноправних на той час селян захистом у судах. 1865 року закінчив юридичний факультет університету Св. Володимира у Києві, здобувши ступінь кандидата права. Головною метою молодого адвоката була не тільки професійна діяльність, скільки її соціальний зміст та бажання зрушень на краще у становищі нижчих прошарків населення держави.

Друга половина ХІХ ст. виявилась знаменною епохою в історії Росії за масштабом змін в соціумі. Скасування кріпосного права у 1861 році викликало потребу у створенні нових місцевих органів самоврядування і водночас спричинило кризу дворянства, яке не було пристосоване до успішної діяльності в нових економічних та суспільних умовах. В російському політикумі формувалися одразу три течії – консерватори, які чинили спротив реформам ; ліберали, що мали на меті встановлення конституційного ладу; радикали, або народники, які прагнули до соціалістичного ладу в обхід капіталістичного революційним шляхом.

Під впливом ідей специфічного російського лібералізму перебував і Олександр Ліндфорс. Він негативно ставився до руху народників, особливо зневажаючи терористичну форму боротьби, проте надавав притулок у своєму маєтку борцям проти царату. Боровся за збереження принципів самоврядування, розширення прав земств, з яких у майбутньому виріс би всеросійський парламент; виступав проти адміністративної сваволі, за політичні права та впровадження конституційного ладу в Російській імперії.

Згадуючи про Чернігівські земські зібрання другої половини 70-х років ХХ ст., С.Ф Русова писала: «Два промовці виконували головні функції в цій боротьбі, Ліндфорс завше з яскравими доказами, з спокійною будовою своїх промов, завжди на ґрунті закону, а Петрункевич – палким почуттям, красою слова захоплював слухачів, вже переконаних попереднім доповідачем… Добре підготовлена боротьба лівих завше захоплювала всі збори, головним чином публіку, що нагороджувала промовців гучними оплесками…».

Його діяльність на посаді земського гласного Городнянського повітового земства та Чернігівського губернського дворянського зібрання була спрямована на підвищення рівня життя, правової захищеності, умов праці, рівня освіти місцевих нижчих верств населення. У сферу його інтересів і докладених зусиль потрапляли створення позичково-ощадного товариства в Олешні, школи для неписьменних дорослих, сирітського притулку у Городнянському повіті. Знову і знову він повертався до питання про створення майстерні на базі гончарної артілі, аргументовано доводячи доцільність її влаштування. Йому вдалося розворушити громадськість: його ідеї та проєкти по покращанню патріархальних умов життя та кустарної праці гончарів не пропали безслідно.

Здатність переконувати, знаходити альтернативи та доводити логіку своїх міркувань до членів зібрання виділяли Олександра Федоровича поміж лібералів, у яких думка, слово і діло розміщувалися в різних площинах. Знайомство з І.І.Петрункевичем, О.П.Карпинським, М.О. Константиновичем забезпечило його однодумцями в боротьбі за покращення соціально-економічного і культурного становища мешканців губернії. Завдяки їх виступам було ухвалено рішення про створення наприкінці 1875 року при губернській управі статистичного відділення. Завдяки цьому були обстежені всі повіти губернії і здійснене більш справедливе оподаткування населення. Однак за умов жорсткого протистояння консервативних поміщиків бюро було закрите, та відновлене за діяльної участі Ліндфорса у січні 1881 року. Під час обговорення питання він наголосив про необхідність поставити статистику «поза коливанням земських партій, які вже раз встигли погубити справу».

Лівим земцям вдалося також домогтися відкриття в Чернігові учительської семінарії та громадської бібліотеки, покращити медичне обслуговування мешканців. Як юрист Ліндфорс виступав за удосконалення земського законодавства, «чтобы получить в среде земства независимых крестьянских представителей».

Намагаючись згуртувати земські сили для створення широкого петиційного руху з вимогами конституції, О.Ліндфорс та І.Петрункевич ініціювали та провели в листопаді 1878 року нараду ліберальних земців у Харкові, де пропонували припинити терор та добиватись парламетського ладу легальними засобами. Вони ж ініціювали скликання першого земського з’їзду, що відбувся 2 квітня1879 року в Москві, який проголосив, що «только конституционный порядок, покоящийся на силе права и закона может обезоружить террор и ограничить произвол власти».

«Легальність» – це було гасло боротьби земців, і вони гадали, що з цим гаслом вони можуть і тільки ним мусять провадити цілком одверту боротьбу, не визнаючи жодної конспірації. Ліндфорс вітав вираз Драгоманова: «чисте діло вимагає чистих рук». Це були люди таких твердих принципів, такої шляхетної вдачі, що ніщо не могло звести їх з раз вибраного шляху», – згадувала С.Ф.Русова.

Активна діяльність чернігівських ліберальних земців непокоїла уряд та адміністрацію губернії. Лідерів земців було викликано до Петербурга, де вони мали тривалу розмову з начальником 111 відділення «Собственной Его Величества канцелярии»; віддавали під гласний нагляд поліції; Петрункевича було заслано в адміністративному порядку. Однак О.Ліндфорс не зраджував своїм ідеям. Незважаючи на нові складнощі, разом з О.Русовим у 1881 – 1882 роках у Києві видавав журнал «Труд» ліберального спрямування, служив присяжним повіреним Київської судової палати, але земської діяльності не покидав.

1886 року О.Ліндфорс заслаб на прогресуючий параліч. Їм опікувалась Софія Русова, яка « добре влаштувала його до земської лікарні у Херсоні». Після адміністративного видворення родини Русових з Херсонщини у червні 1889 року Софія Федорівна з братом та дітьми повернулася в Олешню, де залишилась доглядати хворого брата. В своєму маєтку відставний штабскапітан прожив недовго. Помер він 23 травня 1890 року у віці 53 років і 24 травня був похований на олешнянському цвинтарі.

Шана за справи, якими він піклувався, висловлена 7 грудня 1890 року під час чергової сесії Чернігівського земського зібрання у промові наступного земського гласного М.І.Миклашевського: « Я не був губернським гласним у той час, коли діяв тут Ліндфорс, але те, що я чув про нього звідусіль, доводить, що він був не тільки видатний, але й чудовий земський діяч, який усе своє життя присвячував земській діяльності».

Те, про що мріяв Олександр Федорович здійснилося дещо пізніше: 26 лютого 1895 року в селі Олешні відбулось освячення першої в Чернігівській губернії земської сільської гончарної школи. Вона була збудована на спільні кошти Городнянського повітового та Чернігівського губернського земств, а також на пожертви землевласників Олешні Ліндфорсів-Русових, у пам’ять колишнього губернського гласного О.Ф.Ліндфорса для потреб місцевого населення.

Ліберальні ідеї Ліндфорса продовжили життя в діяльності наступних поколінь земських діячів Чернігівщини.

Підготувала Ольга Чирик, бібліограф Чернігівської ЦБ ім. М. М. Коцюбинського.

Використані джерела:

Куценко Т. З історії гончарства в Олешні / Т. Куценко // Сіверян. літопис. – 1995. – № 2. – С. 38-43.

Рахно О. Чернігівський губернський земський гласний О. Ф. Ліндфорс / О. Рахно // Сіверян. літопис. – 2010. – № 4-5. – С. 142-153.

Юцевич П. Формування життєвої позиції О.Ф.Ліндфорса під впливом внутрішньополітичної ситуації в Російській імперії ХХ століття / П. Юцевич // Сіверян. літопис. – 2020. – № 1. – С.179-187.

#Ліндфорс #земськийдіяч #ліберал #конституційнирух #гласний #Чернігівськегубернськедворянськезібрання #Городнянськеповітовеземство #Олешня #історіягончарства #Чернігівщина #СофіяРусова #легальність #Петрункевич