Я не поет і не історик, ні!

Я піонер з сокирою важкою:

Терен колючий в рідній стороні

Вирубую трудящою рукою!

7 серпня 1819 року у містечку Воронеж Глухівського повіту Чернігівської губернії народився український письменник, етнограф, перекладач, мовознавець, видавець, філософ історії Пантелеймон Куліш.

Саме вплив Куліша на процес перетворення народної української мови, якою була написана «Енеїда» Івана Котляревського, вважається найбільшим і вирішальним. Подвижник, ентузіаст справи, він усе зробив для того, аби українська мова отримала право бути, аби нею друкували твори для людей і простих, і вчених.

Куліш уклав українську абетку, збирав та публікував фольклорні твори, видавав перший український часопис «Основа», писав художні, наукові та публіцистичні твори.

Як він сам згадував у своїй автобіографії, важко йому було навчатись у зросійщених училищі та гімназії у Новгород-Сіверську. Мати його говорила лише українською, він не розумів «великоруської книжної мови», тож змушений був визубрювати напам’ять уроки.

Куліш успішно вступив до Київського університету, але провчився недовго через відсутність документу про дворянське походження. Навіть не маючи університетської освіти він зумів зробив блискучу кар’єру: після учителювання у Києві, Луцьку, Рівному, Куліша запросили на посаду викладача російської словесності в університеті Петербургу.

Наприкінці 1850 років Пантелеймон Куліш запровадив український фонетичний правопис, названий пізніше кулішівкою, після того, як застосував його у «Записках о Южной Руси» та «Граматці». Буквар Куліша на 149 сторінок став першим у серії навчальних посібників для початкової освіти, виданих українською мовою. Це був український правопис, який мав оптимальне співвідношення між вимовою та її письмовою фіксацією, у його основі була жива українська мова народних пісень, фольклору та побуту.

Кулішівкою користувались у журналі «Основа», який Куліш видавав у Петербурзі у 1861-1862 роках разом з Василем Білозерським та Миколою Костомаровим. Кулішівка існувала аж до виходу Емського указу у 1876 році. Київський правопис 1873 року –як модифікована версія – став основою для грінченківського правопису.

Що ж нового запровадив Куліш? Замість давнього ѣ для звука [і] використовувалась літера і на означення звука з давнього (літо, сіно, осінь), на місці давніх о, є (стілъ, жінка, пічь) і на місці йотованого [і] (Вкраіна, моіх, тихоі).

Усувалася з абетки літера ы, а замість неї і на позначення звука [и] писалася літера и (синь, лисиця)

У ролі апострофа в середині слів та в кінці слів після приголосних виступала ъ (пъять, розвъязав, вітеръ, сміхъ).

Багато було дискусій та протестів з приводу нового фонетичного правопису, адже москвофіли вбачали у ньому революційний відхід від “рідної етимології” та “святих начал історического православія”, проклинали “куцохвосту фонетику”, як польську видумку.

Пантелеймон Куліш у 50 років вивчив давньоєврейську, аби перекласти Біблію українською мовою не зі старослов’янської, а з оригіналу. Пожежа на хуторі Мотронівка знищила майже готовий переклад, але письменник знову, разом з Іваном Пулюєм, зробив його заново.

Біблія українською мовою вийшла друком у 1903 році в Лондоні, вже після смерті Куліша.

Микола Хвильовий зазначав: «Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента».

Я — атеїст,

що знає тілько Бога,

А чорта і святих

не признає.

Пантелеймон Куліш

Підготувала провідний бібліотекар відділу обслуговування бібліотеки ім. М. Коцюбинського Олена Рахно.