Українською мовою перекладені два невеликі романи німецького письменника Бернгарда Шлінка. Він же правник, він же філософ. Отже, Бернгард Шлінк. Його романи «Читець» і «Ольга». Про любов і зраду – перший, про любов і вірність – другий. Начебто. На поверхні. Але Шлінк – філософ і правник, тому не все так просто.

Ганна – злочинна наглядачка Освенциму, злочинна коханка неповнолітнього. Ольга – оберіг для коханого, щедра душею вихователька. Але чому доля однаково розпоряджається щодо обох? На це питання не відповісти, якщо дивитись на героїнь стороннім поглядом. Можна спробувати піти поряд з ними, і побачити дещо інше.

Монументальне тло романів – Німеччина. Люба батьківщина. Батьківщина, яка завинила всій Європі і яка знайшла в себе мужність визнати перед всім людством свою провину, вибачитись і нести покарання, спокутуючи смертні гріхи своїх дітей.

Ганна – уособлення такої Німеччини. Такої, яка півжиття не відає, що живе злочинницею і в своєму незнанні боїться і соромиться того, чого не варто соромитись і боятися,

(не бійся, не сподівайся, не проси – закони злочинного світу), а інші півжиття (після вироку, що виносить собі сама?!) вона поступово змінює особистий вектор – не боїться сподіватися. Але їй не вистачає віри. В себе, в людей. І вже немає сили на любов. Тому власна загибель уявляється їй такою закономірною і неминучою. Отже, в особі жертви Німеччина гине.

У Ольги все інакше. Вона не є німкенею, але теж уособлює Німеччину. Як спроба слов’янського щеплення. Віри, надії і любові в неї аж за край. Вона сама собі надія і опора. Вона не дозволить себе зрадити, ошукати, хоч там як. Вона сама карає. Але й вона гине. В особі судді. В особі ката. Теж гине.

Ми всі зовсім просто можем уявити себе суддями, бо ми всі знаємо, що є добро, а що є зло. А уявити себе злочинцями, або просто винними у чомусь – слабо. Уявити себе на місті Ганни якось не хочеться. Але й на місці Ольги теж не затишно. (Тільки не уявляйте себе катами).

То як вижити Німеччині? Читаємо Шлінка. Він обов’язково запропонує вихід. І для любої Німеччини, і для нас.

Огляд зроблено Ольгою Гайовою