15 грудня 1986 року в Лозанні (Швейцарія) помер Сергій Лифар – французький хореограф українського походження, якого називали «богом танцю» та «добрим генієм балету ХХ століття».

Сергій Лифар народився в передмісті Києва у квітні 1905 року в родині, що сягала своїми витоками старовинного козацького роду. Видатний танцівник у своїй книзі «Роки жнив» згадував, як під час гостювання у діда Василя на Канівщині бачив вицвілі та пожовклі грамоти з восковими печатками, жалувані Лифарям українськими гетьманами та козацькими старшинами.

З раннього дитинства Сергій виявив музичну обдарованість: у п’ятирічному віці співав у хорі храму Святої Софії, згодом почав серйозно займатися грою на скрипці та фортепіано й бачив себе у майбутньому видатним піаністом.

Стати музикантом Сергію Лифарю завадили бурхливі роки початку ХХ століття. Восени 1919 року поблизу хлопця вибухнула граната, права рука була пошкоджена, тож про гру на фортепіано лікар порадив забути. Попри невтішний прогноз лікаря, функції руки відновилися, але прийшла нова біда: родина була змушена обміняти рояль сина на продукти.

1921 року доля привела Сергія Лифаря до «Школи рухів Броніслави Ніжинської», де готували танцюристів для Київського оперного театру. «Відкрився світ краси – одкровення краси – не красивого, не витонченого, не граціозного, – а самої краси та грації, перед якими закохано-молитовно завмираєш у чистому і трепетному спогляданні-захваті… Я став танцівником, ще не вміючи танцювати, ще не знаючи танцювальної техніки, але я знав, що опаную її, і ніщо, жодні перешкоди не зупинять мене на цій моїй дорозі», – так згадував Серж Лифар своє знайомство з танцем.

Броніслава Ніжинська відмовила Лифарю у вступі до її закладу: 16-річному хлопцю опановувати віртуозну академічну техніку було запізно. Проте наполегливість і працелюбність допомогли майбутній зірці світового балету не звернути з обраного напрямку, і він все ж став учнем Ніжинської.

У 1922 році Броніслава Ніжинська, яка на той час перебувала в еміграції в Парижі, викликала п’ятьох своїх учнів, серед яких був і Лифар, до Франції у трупу «Російський балет» Сергія Дягілева. Покинути СРСР Лифарю вдалося з великими труднощами й лише з другої спроби.

13 січня 1923 року раннім потягом із Варшави Сергій Лифар прибув на Північний вокзал Парижа. Фанатичною відданістю танцю та невпинною працею юнак швидко подолав шлях від артиста кордебалету до соліста трупи «Російського балету».

Після смерті у 1929 році Сергія Дягілева, з яким Лифаря пов’язували не тільки ділові, але й особисті стосунки, «Російський балет» припинив своє існування. Сергій Лифар очолив балетну трупу Паризької Гранд-Опери. Цьому театру знаний танцівник віддав понад 30 років життя, фактично відновивши французький балет, його репертуар, школу та славу, і став засновником нового напрямку в балеті – «неокласицизму», зміг зберегти трупу одного з найвеличніших театрів світу під час нацистської окупації Франції.

У 1961 році Сергію Лифарю вдалося приїхати до рідного Києва, він побував на вулиці Тарасівській, де колись був його родинний будинок, відвідав на Байковому цвинтарі могилу батьків, яким так і не судилося побачити сина на сцені.

Сергій Лифар завжди пишався своїм українським походженням. «Щиро вдячний, пане президенте, за вашу пропозицію. Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя Україна», – такою була відповідь Сергія Лифаря президенту Франції Шарлю де Голлю, який запропонував відомому хореографу отримати французьке громадянство. Танцівник залишився власником паспорту Нансена, тобто особою без громадянства.

Місце останнього спочинку видатного артиста балету – цвинтар Сент-Женев’єв-де-Буа. На його прохання на надгробному пам’ятнику викарбовано: “Серж Лифар з Києва”.

Джерела:

Лифарь С. Страдные годы. С Дягилевым : воспоминания / Сергей Лифарь. – К. : «Муза» Лтд, 1994. – 375 с. : ил.

Береза Р. Політ під крилом Ікара : Сергій Лифар / Роман Береза // Дзвін. – 2021. – № 5. – С. 132-160; № 6. – С. 47-98.

Вітошинська З. Лифар: той, хто танцював на вулкані / Зірка Вітошинська // Дзеркало тижня. – 2006. – 1 лип.

Курінна М. Серж Лифар: від Київської центростудії до Паризької опери / Марина Курінна // Студії мистецтвознавчі. – 2012. – № 1.- С. 86-91.

Фото з відкритих джерел.

Підготувала Олена Куннова, головний бібліограф Чернігіської міської бібліотеки ім. М. Коцюбинського.

#SergeLifar #ballet #Дягилев #балет #мистецтво #хореографія #ГрандОпера #танцівник #танець #Лифарь #хореограф