«Це була прекрасної душі людина, надзвичайно чемна й співчутлива, великий учений з дивовижною працездатністю, великий знавець української мови, різносторонньо освічений, видатний громадський діяч нашої багатостраждальної України». Такими словами згадував Сергія Єфремова народний вчитель Михайло Татусь, якому випала доля ділити камеру в Ярославському політізоляторі разом із вченим.

Літературна спадщина Сергія Єфремова лише в шевченкознавстві налічує більш як сто праць, але в жодній з пізніших робіт про Шевченка і навіть в шевченківському словнику не було цього прізвища. Виходили хронічки життя та творчости Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, зібрання листів, бібліографічні довідники, але годі було й там шукати ім’я видатного письменника. Чому ж так сталося?

Сергій Олександрович Єфремов народився 6 жовтня 1876 року в селі Пальчику Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Катеринопільський район Черкаської області, України) у родині священника Олександра Олексійовича Єфремова та Одарки Дмитрівни (в дівоцтві Крамаренко). І батько, і мати походили зі священницьких родин. Цікаво, що один з предків Сергія, щоб отримати парафію, мусив первісне прізвище Охріменко перелицювати на російське Єфремов (Охрім — Єфрем).

У 1891–1896 роках Сергій навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира.

Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної української безпартійної демократичної організації. Наприкінці 1904 року разом із Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську радикальну партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналася з Українською демократичною партією, отримавши назву Українська демократично-радикальна партія. 1905 року очолив роботу зі створення Української селянської спілки та підготовки Всеукраїнського селянського з'їзду. Наступного року за інціативи С. О. Єфремова та інших була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійно-політична українська організація вчителів і діячів народної освіти. У 1908 став одним із засновників і активним діячем Товариства українських поступовців. Співпрацював із багатьма українськими періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», «Рада», «Нова рада», «Україна», «Украинская жизнь» та ін. Друкував у них статті публіцистичного й історико-літературного характеру. У 1895—1918 — один із засновників видавництва «Вік».

Однак, громадська діяльність Єфремова, незважаючи на її активність і багатогранність, залишалася все-таки другою «спеціальністю». Перша – то таки наука: історія та теорія літератури.

За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період його неодноразово заарештовувала російська влада.

 «Його мрією було бачити Україну вільною, освіченою, а не такою, якою вона була за царату, або яку з неї зробили большевики», – згадував Михайло татусь. 

«Проста людина поставлена в таку залежність від держави, що перестає існувати як особистість; селянство приречене тільки на вимирання, бо держава забирає всю його продукцію; в суспільному житті панують брехня, доноси, провокації, пошлість, які становлять головні риси системи… За таких умов держава не зможе розвиватися, вона або задушить суспільне життя і сама загине, або суспільне життя знищить державу… Не приймаю системи, на брехні й провокації, на світовому дурилюдстві заснованої». Так академік писав про більшовицьку владу.

Наприкінці 1928-го, відчуваючи, що влада розправиться з ним, Сергій Єфремов написав у щоденнику: «Каятись не буду, отже перспектива виявляється: мандрівочка, і мабуть неблизька, пахне». 21 липня 1929 в Києві Єфремова заарештували й звинуватили в організації та керівництві СВУ. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми.

Загинув Сергій Єфремов 10 березня 1939 року (за три місяці до закінчення терміну покарання) у Володимирській в'язниці ГУДБ у російському м. Володимир. Проте, деякі дослідники схиляються до думки, що інформація про смерть науковця сфальсифікована – таким чином влада «розвантажувала» 1937 рік. Михайло Татусь у своїх спогадах зазначав: «…під час своїх подорожей по Україні, після свого звільнення, всюди розпитував про нього. Але скрізь була одна відповідь, що з 1937-го р. не було про нього жадних певних вісток».

Пленум Верховного суду УРСР 11 серпня 1989 року реабілітував Сергія Єфремова разом з усіма, засудженими у справі СВУ, оскільки в його діях не виявлено складу злочину. Але і цей процес не був простим: коли прокурор Української республіки надіслав до Верховного суду протест з вимогою скасувати вирок щодо Єфремова та інших засуджених і закрити справу за відсутністю складу злочину, це викликало заперечення і відповідні звернення до ЦК КПУ науковців з інституту марксизму-ленінізму, окремих істориків тощо.

Сергій Єфремов – одна з жертв нелюдів, які прикривалися красивими гаслами, «руським миром» та «братніми народами», жорстоко й безпощадно винищуючи найкращих українських діячів культури та науки. Вклад Єфремова в історію та теорію літератури, хоч і міг стати ще більшим, є неоціненним. Проте його ім’я звучить недостатньо часто й голосно, тому запрошуємо вас ознайомитися з його щоденниками, публіцистикою та думками, до яких і сьогодні варто прислухатися.

Підготувала Мельник Анна, бібліографка Чернігівської ЦБ ім. М.  Коцюбинського.

Бібліографія:

Татусь М. Доля академіка С.О.Єфремова / Михайло Татусь // Український засів. – 1995. – №7-9. – С. 93-102.

Єфремов С. Щоденник. Про дні минулі (спогади) / Сергій Єфремов. – Київ. – 2011. – 792 с.

Єфремов С. Щоденники 1923-1929 / Сергій Єфремов // Київ. – 1997. – 848 с.

Єфремов С. Початок нової доби: радівська публіцистика : березень – серпень 1917 / Сергій Єфремов ; упоряд. М. І. Цимбалюк. – Київ. – 2011. – 382 с.

Єфремов С. Публіцистика революційної доби (1917–1920 рр.). У двох томах. Том 1. 9 березня 1917 р. – 28 квітня 1918 р. / Сергій Єфремов ; упоряд.: В. Верстюк, Г. Басара-Тиліщак, В. Бойко, В. Скальський. – Київ. – 2013. – 648 с.

Єфремов С. Публіцистика революційної доби (1917–1920 рр.). У двох томах. Том 2. 9 травня 1918 р. – 30 травня 1920 р. / Сергій Єфремов ; упоряд.: В. Верстюк, Г. Басара-Тиліщак, В. Бойко, В. Скальський. – Київ. – 2014. – 544 с.

Балабольченко А. Сергій Єфремов. Повернення із забуття / Анатолій Балабольченко // Київська старовина. – 2006. – № 5. – С. 107-147.

Балабольченко А. Сергій Єфремов. Повернення із забуття / Анатолій Балабольченко // Київська старовина. – 2006. № 6. – С. 131-141.

Шумило Н. На сторожі класичного та виваженого : розмова з приводу книжки / Наталя Шумило // Слово і час. – 1994. – № 7. – С. 53-60.

Наєнко М. Сергій Єфремов і його історико-літературна концепція / Михайло Наєнко // Українська мова і література в школі. – 1992. – № 7-8. – С. 7-10.

#ЄвремовСергій #публіцистика #публіцист #письменник #розстріли #теоріялітератури #репресії #літературознавець #щоденник #історик