Відгук на новий роман : Печорна О. У затінку земної жінки: роман. – Харків, 2021
«Є лише одне-єдине знання: в затінку жінки земної цієї короткої миті всенький світ умістився»
Уявити романи Олени Печорної без ознак вселенської любові, сонячного тепла, всеохоплюючої ніжності неможливо. Небуденна та яскрава душа авторки множиться у кожній новій книзі.
Зараз навіть є модним писати про події, що відбувались в реальності, та про людей, які жили раніше. Одна з героїнь нового роману – Франциска Францівна Цайтлер – Пономаренко. Уродженка Австрії, яка волею долі стала українською селянкою. Події її життя задокументовані, їх Олена Печорна відтворила з ретельністю історика. А ось Душу цієї героїні авторка створила сама. Прекрасну душу. Ідеальну. Може, і занадто ідеальну. Але для українського читача такі героїні традиційно необхідні.
Взагалі то, цей роман не про події, а про цінності. Франциска уособлює споконвічні Вірність, Віру, Любов, Материнство, Сім’ю, Силу духовну, Терпіння, Мудрість. Недарма паралельно виведено іншу героїню, нашу сучасницю Жанну, яка йде по життю, прагнучи дістатись традиційних для нашої епохи Успіху та Добробуту. Тільки падіння стає приводом для переосмислення своєї життєвої картини. Родинні цінності врешті решт виносяться Жанною за дужки попереду всієї формули Долі.
Доля може закинути кожного у Чужий Світ, відібрати Найдорожче, поставити перед Вибором. Витримати викрутаси Долі може не кожний. А той, хто витримає, отримає … що?
Післямовою до роману цілком може бути вірш Євгена Плужника, написаний у далекому 1927 році:
Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще – для мене! – не заніс… Тремтить ріка, і хилиться до неї На тому березі ріденький ліс… Не заблукають з хуторів лелеки, – Хіба що вітер хмари нажене… О друже мій єдиний, а далекий, Який тут спокій стереже мене! Немов поклала ти мені на груди Долоні теплі, і спинилось все: І почуття, і спогади, і люди, І мертвий лист, що хвилями несе… Немов ласкаві вересневі феї Спинили час, – і всесвіт не тече… І навіть цей слідок ноги твоєї Вже не хвилює серця і очей… Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий – такий великий, Що я тобі й сказати б не зумів!
Відгук зроблено Ольгою Гайовою.