«Я українець. Оце і вся моя біографія…»

8 січня 1935 року – день народження відомого українського поета, журналіста, шістдесятника Василя Симоненка.

Народився поет на Полтавщині у селі Біївці. Хата, де він побачив світ, збереглася до наших часів, зараз там знаходиться Бієвецький музей-садиба Василя Симоненка.

Школу Василь закінчив із золотою медаллю, вступив до Київського університету на факультет журналістики. Переддипломну практику проходив у Черкасах, де й залишився працювати.

На початку 60-х років ХХ ст. Василь Симоненко ввійшов до кола київської опозиційної інтелігенції. Разом з Аллою Горською, Ліною Костенко, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Іваном, Драчем та іншими відвідував Клуб творчої молоді, що існував у 1960-1964 роках та був осередком шістдесятників. Поет активно виступав на творчих вечорах, брав участь у дискусіях, зустрічався із молоддю, щиро прагнув пробудження національного відродження України.

Василь Симоненко та Алла Горська займались розслідуванням масових розстрілів у Биківнянському лісі та інших місцях злочинів енкаведистів. Після виявлення прихованих могил до Київської міської ради було подано Меморандум з вимогою оприлюднити та впорядкувати виявлені могили й створити на цьому місці національний меморіал. Меморандум було проігноровано, а Симоненко – як один з авторів документу – опинився під контролем КДБ.

Творчий злет Василя Симоненка відбувся саме у 60-ті роки. Він стає виразником національної ідеї, здобуває широку популярність, але неофіційна слава призвела до того, що його стали переслідувати, цькувати, а пильне цензурування майже кожного рядка зробило неможливим публікацію творів. Лише одна збірка вийшла за життя поета – «Тиша і грім» у 1962 році.

Не стало Василя Симоненка 13 грудня 1963 року. Поет прожив лише 28 років, за офіційною версією смерть спричинила хвороба – рак нирок. Та існує думка, що побиття поета працівниками міліції влітку 1962 року звело молодого чоловіка в могилу.

Декілька збірок у другій половині 60-х років були опубліковані після смерті поета. Потім довгі 13 років комуністична влада намагалася викреслити з пам’яті ім’я поета, але замовчування було подолано. У 1981 році, завдяки зусиллям друзів поета, з’явилася друком збірка «Лебеді материнства», а українці вдруге відкрили для себе відомого поета.

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми! —

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

Бібліографія:

Баранов В. Неприручений антей : до 75-річчя від дня народження Василя Симоненка / В. Баранов // Київ. – 2010. – № 1. – С. 2-4.

Косів М. Поезія Василя Симоненка як символ епохи шістдесятництва : до 80-річчя від дня народження видатного українця / М. Косів // Дзвін. – 2015. – №1. – С. 149-154.

Печарський А. Поезія Василя Симоненка у світовому контексті: минуле і сучасне / А. Печарський // Слово і Час.- 2015.- №1.- С.31-43.

Печарський А. Поетика любові у творчості Василя Симоненка: історія, факти, інтерпретація / А. Печарський // Слово і Час. – 2013. – № 1.- С. 23-30.

Романенко Ю. “Витязь молодої української поезії” : життєтворчість Василя Симоненка / Ю. Романенко // Дивослово. – 2010. – № 1. – С.11-17.

Ткаченко А. Лірика Василя Симоненка: текстологічно-стильові колізії / А. Ткаченко, Д. Ткаченко // Слово і Час. – 2011. – № 6. – С. 61-70.

Фото з відкритих джерел.

Підготувала Олена Куннова, головний бібліограф Чернігівської міської бібліотеки ім. М. Коцюбинського.