155 років від дня народження.

«Слава українська тепер як ніколи вимагає захоплення до самозабуття, єдності плекання та використовування сил кращих діячів своїх».

Ці слова належать нашому видатному співвітчизнику Володимиру Леонтовичу – громадському та політичному діячу, письменнику, меценату, правнику та видавцю.

Народився Володимир Леонтович на хуторі Оріхівщина (нині с. Оріхівка, Полтавська область). Тут він прожив багато років, щиро турбуючись про рідний край: опікувався місцевою цукроварнею, збудував дворічну школу, утримуючи власним коштом учителя, організовував читання художньої популярної літератури, закуповував книги для бібліотеки Лубенського земства, та і загалом дбав про добробут односельців.

Любов до української мови спонукала пана Володимира невпинно вчити її, що закріпило за ним звання знавця української мови. Загалом Володимир Леонтович передав 151 картку із записами «слов и выражений, добытых непосредственно от народа» для «Словника української мови» Бориса Грінченка. А згодом разом з О. Єфремовим склав «Московсько-український правничий словничок» (1919).

Володимир Леонтович став фундатором національної періодики в Києві. Саме він домігся дозволу видавати першу всеукраїнську щоденну газету «Громадська думка». Також він фінансував і редагував журнал «Нова громада», матеріально підтримував «Літературно-науковий вісник», був членом редколегії журналу «Киевская старина».

Пан Володимир мав ще одне захоплення – археологію. Разом зі своїм старшим братом він брав участь у розкопках трьох курганів у Старобільському повіті на Харківщині. Всі унікальні знахідки (портрети козацької старшини часів Гетьманщини, ліпний посуд, знаряддя праці доби бронзи та ін.) брати подарували приватному Лубенському музею старожитностей К. Скаржинської, який розміщувався у її маєтку в с. Круглик, що на Лубенщині (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Пізніше Володимир Леонтович неодноразово передавав сюди історичні речі та документи.

На жаль, щира любов до України з приходом більшовицької влади обернулася для багатьох трагедією. Винятком не став і Володимир Леонтович. Єдиним шансом на спасіння родини була втеча за кордон, але й там пану Володимиру не переставало боліти за Батьківщину. «Ми, сільські люде, приростаємо до землі, до рідного краю серцем… Немає для мене на землі кращого куточка, як мій хутір, немає кращого краю од України» – казав письменник. Він багато працює над оповіданнями та автобіографією, проводить дослідження, публікується у різних часописах. Проте, звістка про страшний голод в Україні занадто боляче вдарила по слабкому серцю патріота, сина України, колишнього хлібороба та міністра земельних справ.

10 грудня 1933 року Володимир Леонтович помер у Чехії.

Підготувала Анна Мельник.

Бібліографія:

Окрилений Україною : до 150-річчя від дня народження В. Леонтовича (1866-1933) // Дати і події 2016. Друге півріччя. – 2016. – № 2. – С. 35–39.

Гирич І. Володимир Леонтович в українському громадському житті / Ігор Гирич // Пам’ятки України: історія та культура. – 2012. – № 8. – С. 2–13.

Пархоменко Л. Вечір пам’яті Володимира Леонтовича / Леся Пархоменко // Слово і Час. – 2006. – № 12. – С. 34.

Ознайомитися з творами Володимира Леонтовича можна за цими покликаннями:

https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=8250

https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=7691

https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=7690

#Письменник #ГромадськийДіяч #Оріхівщина #Оріхівка #Еміграція #ГромадськаДумка #155років