Сьогодні у нашій рубриці «Чернігів на сторінках книг» пропонуємо вам ознайомитись із уривками книги «Меди і полини історії» Володимира Сапона. Вона видана 2013 року в межах обласної Програми підтримки розвитку інформаційно-видавничої сфери Чернігівщини.
У ній вміщено розповіді про закордонних наречених давньоруських князів, про пожежу в Чернігові 1610 року, про козацького полковника Дуніна-Борковського, про попа з Козельця Кирила Тарловського – сповідника і вчителя майбутньої імператриці Катерини ІІ, про чернігівських персонажів полотен Віктора Васнєцова «Богатирі» та Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» і ще про багато цікавого, що відбувалось на наших землях раніше.
Другий розділ книги присвячений 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. У ньому – розповіді про його перебування на Чернігівщині.
«Така ж думка і в «Очерках искусства Старой Украины» В.Модзалевського та П.Савицького, що вийшли на початку ХХ століття: “Народна душа дуже вірно розгадує характери історичних осіб: про Борковського збереглася легенда, що він продав за гроші свої душу нечистому і став упирем; після смерті щоночі піднімався він із труни і скакав у супроводі слуг і гайдуків пити до ранку у своєму Бобровицькому замку (недалеко від Чернігова), – поки одного разу хрест архієпископа, з волі вдови покійника, не перегородив йому шлях на Красному мосту. Міст упав – і Борковський зі своєю прислугою назавжди зникли у воді Стрижня”» [c. 26].
«Та, мабуть, найцікавіші спогади залишив письменник, справді не позбавлений таланту, про тогочасне чернігівське «студентство» – вихованців духовної семінарії (вона знаходилася за Стрижнем, там, де тепер військовий госпіталь) та народного училища, що стало у 1805 році чоловічої гімназією» [c.56].
«За даними на 22 грудня 1836 року в Чернігові мешкало 5885 людей, налічувалося 705 будинків – переважно дерев’яних, шість цегельних заводів, кілька ремісничих майстерень, діяли трактир і харчевня.
Вулиці міста, згадував сучасник – чернігівець Дмитро Грембецький, були настільки вузькими, що лише на двох з них, Олександрівській і Гончій, могли розминутися два зустрічні екіпажі.
Із Чернігова до білоруських земель тогочасний поштовий тракт вів через Седнів, Городню, Добрянку. Але наші подорожні обрали дещо коротшу дорогу. Вже згаданою вулицею Гончою (теперішньою Горькою), яка у ХVIIІ столітті називалася Лоєвською, оскільки пролягала в напрямку білоруського міста Лоєва, потягнулася валка на північ» [c. 92].
Сапон В.М. Меди і полини історії. – Чернігів.- 2013.- 208С.
1 зображення – Чернігівська духовна семінарія, що розташовувалася на місці сучасного воєнного госпіталю на розі вулиць Павла Полуботка та Олега Міхнюка. Джерело: Вікіпедія. http://surl.li/vhof
2 зображення – Чернігівський міський воєнний госпіталь. Джерело: https://chernihivregion.travel/…/941-budynok…
3 зображення – Чернігівське жіноче єпархіальне училище — найбільша споруда Чернігова до 1940-х (була спалено у роки Німецько-радянської війни і розібрано на початку 1960-х). Знаходилася на розі вулиць Гончої та Стрітенської (просп. Перемоги). Джерело: https://val.ua/uk/104627.html
4 зображення – перехрестя проспекту Перемоги та вулиці Гончої. Джерело: https://space-m.com.ua/product/pobedy-pr-104-gonchaya-ul/
