“Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, негарною, невдахою, люби дурною, некерованою маленькою дитиною. Люби незграбним, егоїстичним, сердитим підлітком. Люби таким, що не виправдав твоїх надій та очікування, потайним, дивним, нещасним дорослим … Спілкуючись із дитиною – радій, радій завжди з повним правом, тому що дитина – це твоє свято, яке поки що з тобою”

Все своє життя ця Людина вчила поважати й розкривати особистість дитини.

22 липня 1878 (1879) року народився Януш Корчак, письменник, філософ, практик-педагог та психолог, який на багато років випередив свій час. Він був, за його ж словами, «лікарем за освітою, педагогом волею випадку, письменником за покликанням і психологом з необхідності». Молодий лікар з блискучим майбутнім, Ґенрік Ґольдшміт – справжнє ім’я Януша Корчака – вирішив, що його покликанням є medicina pauperum (медицина бідняків), а не medicina aurea (медицина багатіїв).

Під час навчання у медичному університеті Корчак працював у дитячій бібліотеці та літніх таборах, цей досвід допоміг йому при написанні першого роману «Діти вулиці». Саме тоді у нього й виникла ідея організувати будинок для сиріт, яка була втілена у життя у 1911 році за допомоги меценатів. Крім «Будинку сиріт», Корчак співпрацював з іншими дитячими притулками, читав лекції з педагогіки. Колеги-педагоги відносились до його ідей з недовірою та осудом: в ті роки спілкуватись з дитиною як з дорослим, не ховати її від життя й дозволяти ризикувати, пізнаючи світ, вважалось дивним й недоречним.

Довгі роки Януш Корчак вів передачу на радіо. Для цього він придумав образ Старого Доктора, який створив атмосферу довіри й тепла; через це його обожнювали діти й дорослі. Останній виступ на радіо відбувся у вересні 1939 року, у ньому Корчак звертався до дітей, намагаючись заспокоїти їх та підготувати до змін.

Письменник ігнорував численні можливості уникнути смерті. Він віддано приєднався до своїх вихованців у єврейському гетто, а у 1942 році разом з дітьми поїхав до Треблінки – одного з найжорстокіших таборів смерті.

6 серпня Янушу Корчаку останній раз запропонували врятуватися, адже німецькому командуванню були відомі його заслуги педагога й літератора. Однак Корчак категорично відмовився: свою дитину не покинеш у біді й небезпеці. А двісті дітей? Як лишити їх самотньо у газовій камері? І як це пережити? Як після цього жити?!

«Останній рік, останній місяць або остання година. Не знаю, що б я сказав дітям, прощаючись.

Лише хотів би сказати: самі вибирайте свій шлях.

Я нікому не бажаю зла, не вмію, навіть не знаю, як це…»

5 серпня 1942 року.

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліотекар бібліотеки ім. М. Коцюбинського.