«Ота дрібна праця для відродження української нації – нагадує мені легенду про будування Києво-Печерської дзвіниці: що збудують майстри за день, уночі те впірне в землю. Й осідало їхнє мурування скільки там років, аж поки згідно з планом не закінчили вони ставити дзвіницю, вінчали її хрестом – і лише тоді, за одну ніч, вся будова раптом вийшла з землі»

21 грудня 1861 року народився Євген Чикаленко – видавець, культурний і громадський діяч, меценат та агроном. Нащадок волелюбного козака, він запалювався і долав неймовірні перешкоди, прагнучи досягти на перший погляд неможливого. Донька Чикаленка Ганна писала в спогадах, що в батькові жила велика сила завзяття: несприятливі обставини лише помножували його наполегливість.

Саме він першим ініціював скликання Центральної Ради та закликав Грушевського повернутися з Москви та її очолити.

Саме він протягом восьми років видавав за власний кошт єдину в Російській імперії щоденну! україномовну газету «Рада».

Саме він матеріально допомагав Іванові Франку, Михайлові Коцюбинському та іншим українським літераторам, заснувавши фонд підтримки українських письменників.

Чикаленко профінансував будівництво Українського академічного дому у Львові, власним коштом видав словник Бориса Грінченка, написав і видав українською мовою цілу низку книжок про ведення сільського господарства. Аби це сталось саме українською, Чикаленко протягом декількох років добивався дозволу, а це було неймовірно складно. Книга вийшла накладом у 500 тисяч і мала неймовірний попит.

Знаючи важку працю неписьменного хлібороба, Євген Чикаленко подарував селянам шмат землі і хату для школи, домігся того, щоби священник, який не визнавав потреби в українській мові, організував читання саме українських книжок.

Бідним селянам він віддавав землю за “четверту копу, тобто за четвертину врожаю”, через Земельний банк продав безземельним селянам 250 десятин за дешеву ціну; з року в рік він привчав селян господарювати самостійно.

Після смерті дочки Євгенії у 1895 році Чикаленко віддав гроші, які мали би скласти посаг, на громадські цілі, а редакція журналу «Киевская старина» отримала тисячу рублів як премію за найкращу популярну історію України. Чикаленко, приходячи до редакції, традиційно ставив «фундаментальне» питання: «Чи не з’явився часом геніальний письменник?»

Саме Чикаленкові належить честь відкриття як письменника Володимира Винниченка.

Як згадувала його донька, метою всього життя Євгена Чикаленка було українське національне відродження

Саме йому, а не Павлові Скоропадському, навесні 1918 року першому запропонували стати гетьманом України. Чикаленко думав три дні й відмовився, адже був переконаний, що гетьманом повинна бути людина військова. У «Щоденнику» він писав: «Прадіди наші казали – «до булави – треба праці й голови», а я свою голову не вважаю до того здатною і ненавиджу боротьбу, а люблю спокій, мир і тишу»

«Історія має свій матеріальний бік, свою матерію, свою матеріальну тканину. І ту матеріальну тканину ткали Симиренки, Милорадовичі, Леонтовичі, а в першу чергу і як головний керівник того ткацтва – головний ткач – упродовж довгих-довгих десятиліть. Ткач, що був ніби ціле життя за лаштунками, в тіні, безіменно, без претензії на місце в Історії – це був Євген Чикаленко». Євген Маланюк.

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліотекар відділу обслуговування бібліотеки ім. М. Коцюбинського.

Використано матеріали з відкритих джерел.

Література:

Хорунжій Юрій. Мужі чину: Історичні парсуни. – 2-ге вид. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – 424 с.; іл. – с. 89-121.