Жан-Крістоф Гранже – французький письменник і сценарист. Довгий час як журналіст-фрілансер співпрацював з багатьма відомими періодичними виданнями. Свій журналістський досвід Гранже використав у написанні романів, які, будучи за жанром гостросюжетними детективами, часто торкаються складних тем міжнародного тероризму, політичного екстремізму, сумнівну діяльність окультних організацій. Письменник – маестро детективного жанру: темні  і заплутані історії, постійна зміна сюжетних ліній.  Жана-Крістофа Гранже критики охрестили французьким Стівеном Кінгом. 

Сьогодні в рубриці   #БібліотекаРекомендує провідний бібліотекар відділу Анастасія Бойко радить книгу Жана-Крістофа Гранже «Пасажир» (Харків, Клуб Сімейного Дозвілля,2020р.) Вона відповідає всім пунктам захоплюючого роману. Дуже об»ємний , заплутаний твір, не дивлячись на масштаб, не загублено своєї цілісності. Автор назамішував в цей коктейль стільки тем, ідей, сюжетних ліній, що мало кому зрозуміло, як він із всього цього виплив і притому вибудував, якщо не ідеальну, то органічну історію.

В центрі цього роману – психіатр Матіас Фрер, діагностував сам собі синдром «пасажира без багажу». Це значить, що під дією якоїсь травматичної події він втратив пам»ять, а потім «згадав» уже зовсім іншу особистість. І вирішив самостійно дізнатися ким же він був раніше і знайти «себе». Але, якби ж все було так просто. Розпочавши розслідування, Фрер розуміє, що виявився втягнутим в дуже страшну гру. Тут і ритуальні вбивства, і таємничі темні костюми, на темному автомобілі, з темною зброєю, і таїна минулих життів і ще менш зрозумілі речі. Все це туго закручено в міцний складний клубок, який зводить з розуму і героя і читача.

Паралельно розвивається ще одна лінія: історія капітана поліції Анаїс Шатле, яка спочатку розслідує одно із ритуальних убивств, і одна із ниточок приводить її до Фрера.  Дівчина теж не володіє здоровою психікою, що наводить на думку, якже вона опинилась в поліції. ЇЇ  поведінка прямо кричить про емоційну неврівноваженість. І, практично, всі представники правопорядку в книзі – особистості сумнівні.

Але сама ідея, фундамент історії Матіаса – зміна особистості, відсутність реальних згадок не розуміння де правда, а де вигадка, – все це моторошно і лячно. Єдиний, кому ти міг довіряти в житті – ти сам, тебе зрадив. Ти ворог для себе, для інших, ти не знаєш хто ти, а пізнавши правду, повинен вирішити, чи потрібно тобі це знати. Можливо, залишатися в дрімучому незнанні і було спасіння? Ти – людина, що загубила себе. Чи втекла від себе?

Приємного читання.