Сьогодні в рубриці #БібліотекаРекомендує бібліотекар відділу обслуговування ЦБ ім. М. Коцюбинського Крижановська Наталія рекомендує роман А. Цінцірука «Коло Елу».

Роман А. Цінцірука «Коло Елу», відзначений дипломом літературного конкурсу «Коронація слова» 2016 року та спеціальною відзнакою від Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, розповість про нескінченне коло життя, круговерть людських доль в історії країни.

З повагою та острахом притишуючи голос, розповідали дорослі про верболозове коло Елу — таким був перший спогад дитинства малої Ганни-Софії. Дивний хлопець, що вмів розмовляти зі звірями та викликати зливу, сплів його для односельців, щоб провіщати їм майбутнє. Колись воно хитнулося вчергове: вперше — для неї, востаннє — для її матусі. Давно немає вже того хлопчини, а невидиме коло все розгойдується, котиться собі далі. Через довоєнну оселю львівського лікаря, її батька, через Другу світову і Афганістан, окупації, арешти і переховування, втрати, розлуки з рідними — і через перше та єдине на все життя її кохання, заплутані чи прямі, як промінь сонця, долі-стежки її дітей та онуків. Сьогодні, у переддень свого дев’яностоліття, Ганна-Софія вирушить у подорож рідним Львовом на старому трамваї, щоб пригадати все і замкнути ще одне коло…

Адже вже давно вона не відвідує милі серцю місця, майже п´ять років не виходить зі своєї квартири. Старість, що зробиш. Але вона відчуває, завершується її виток, коло Елу крутнулося в сторону хреста, місія виконана, і ця поїздка їй дуже потрібна, тому ще це не просто забаганка старої жінки, це дань пам´яті людям, яких уже немає, але які в серці назавжди, і зустріч з якими тепер уже дуже близька. Ганна-Софія не просто їде вуличками міста, вона подорожує провулками своєї пам´яті. Спогади один за другим оживляють дорогих серцю людей, події, що стали історією, споруди, яких більше не існує. За довгий вік є що згадати: війна, голодомор, зміна влади, переслідування всього українського, дві революції, знову війна… Але і доброго було чимало: дитинство, перше кохання, народження дітей, щасливе сімейне життя… Сплило все, як вода. Життя готується до нового циклу. І Ганна-Софія усміхається своїм спогадам, хоча серед них багато і сумних.

– Хтось умер, – говорили строго, коли впала з неба зоря. Гадали по зорях астрологи. І на зорі молились моря. І недарма у сотнях вір сподівалось – душа воскресне, полетить десь туди, до зір, бо між зорями – царство небесне… Коло Елу знову зробило вибір. Ти побувала зіркою, людино! Хто ж має право людство погасить?! У трактовці автора це українське коло Сансари, і за східною філософією і релігією воно означає, що життя – це низка нескінченних перероджень.