Сьогодні в рубриці #БібліотекаРекомендує Ольга Гайова, завідувачка відділу обслуговування Чернігівської центральної бібліотеки ім. М. Коцюбинського радить п’єсу Еріка-Емманюеля Шмітта «Готель між двох світів»

Шмітт Е.-Е. Зрада Айнштайна. П’єси / Переклад з французької Івана Рябчія. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2016.

Читати п’єсу – справа непроста. Необхідно мати певну долю творчої уяви, аби крізь тканину п’єси побачити театральну виставу. Заради справедливості треба зазначити, що у гарного драматурга ця тканина досить тонка, майже прозора, як вуаль. І все одно, за цією вуаллю кожен бачить… те, що хоче бачить.

«Готель між двох світів» Еріха – Емманюеля Шмітта на сцені може маскуватися під комедію. Надто гумористично – легкі діалоги зустрічають (читача) глядача. Рівно до того моменту, коли він, читач або глядач, зрозуміє призначення готелю. І з цієї миті виникає шалена цікавість, яка не відпускає до самісінького закінчення дійства.

Місце дії – кома. Взагалі-то, кома – медичний термін для визначення стану людини на грані між життям і смертю. Герої п’єси опиняються в комі як у своєрідному залі очікування для приречених на життя або на смерть.

За життя покоївка Марі «зносила» своє серце, навіть не використавши його для любові. Президент надто впевнився в своїй непогрішності, в своєму праві хазяїна життя. Маг втратив свою єдину доньку і сам себе призначив на шахрая-екстрасенса, щоб вгамувати пекучий біль. Жульєн зневірився в собі і фактично наклав на себе руки. Усі вони втомились жити, навіть не усвідомлюючи цього.

І тільки світла дівчинка Лора хоче жити й живе, заперечуючи своє нікчемне існування у хворому тілі. Лише для неї єдиної Той, хто вирішує долі, невтомно шукає можливості воскресіння з новим здоровим серцем.

Що ж коїться з людиною в стані підваженого життя або відтермінованої смерті?

В стані коми люди «відпускають» себе, стають справжніми. Покоївка Марі виявляється дотепною розумницею, а президент Дельбек – обмеженим бездуховним дурнем. Але і політик, і покоївка, і екстрасенс, і журналіст однакові перед Тим, хто вирішує їх долю тут, на межі. У п’єсі такого персонажу немає, але глядач-читач змушений повірити, що вища сила як безумовна справедливість уважно спостерігає за поведінкою людей. А смерть (Доктор С) – зовсім не страшна і навіть приємна – грає роль виконавиці наказів.

Як складуться долі героїв? Чи спроможна людина прийняти рішення щодо своєї смерті? Або навіть випросити собі смерть заради іншого життя? Чому комусь дано повернутися в життя, а хтось не може?

На ці питання, навіть попри розв’язку подій, глядач-читач має дати відповіді сам.