5 травня 1828 на хуторі Мотронівка (нині Борзнянський район, Чернігівська область) народилась Ганна Барвінок – одна з найперших жінок-письменниць у новій українській літературі.
«Ідеальна дружина Куліша», «українська Беатріче». Жінка, що все життя терпляче, мовчазно й жертовно грала другорядну роль, на тлі якої особливо помітна велич Пантелеймона Куліша.
Михайло Білозерський, батько Олександри, служив повітовим комісаром і предводителем дворянства, був одним з найосвіченіших людей того часу та свідомим українцем. Мати – із сім’ї козацького сотника – шанувала українські традиції та звичаї, любила українські пісні, прищеплювала своїм дітям повагу до національної культури.
Олександра, після навчання у пансіоні, вільно володіла французькою та німецькою мовами, любила куховарити, за що отримала домашнє прізвисько «Хозяйственные способности».
У 15 років дівчина познайомилась з Пантелеймоном Кулішем, який приїхав на запрошення Василя Білозерського.
Розгорілось кохання, яке тривало пів століття. 24 січня 1847 року вони побрались, старшим боярином на весіллі був Тарас Шевченко. Разом із весільною квіткою Олександра подарувала боярину три тисячі карбованців, за які Шевченко мав їхати за кордон.
Замість весільної подорожі подружжя виїхало у відрядження до Варшави, де Куліш мав вивчати слов’янські мови. Але натомість його заарештували у справі Кирило-Мефодіівського братства. «Через місяць по шлюбу заарештували мужа і брата, і мене 17-літню, прямо взявши із хуторного гніздечка, покинули серед Варшави, так, що я ні людей, ні мови не знала».
Як рибку з води, Олександру витягли із затишного культурного оточення сім’ї; уперше зустрівшись із дорослим самостійним життям, у неї прокинувся талант письменниці й виникло перше оповідання «Жидівський кріпак» у формі подорожніх записів. Так народилась письменниця Ганна Барвінок.
Тяжка, трагічна доля селянок, негаразди, злидні, пошуки кращої долі та власне призначення – Ганну Барвінок цікавило за її власними словами «кохання української жінки та чи щаслива вона».
На початку творчого шляху Ганни Барвінок Пантелеймон Куліш усіляко підтримував і спонукав її до творчості, адже вбачав силу дружини в умінні вслухатися в мову простого народу. На його думку, Ганна Барвінок вміло вибирала «красномовну просту людину» і «мала велику кебету вийняти з уст живе слово з неписьменного люду». Оповідання «Лихо не без добра» та «Восени літо» він опублікував в альманасі «Хата» і написав до них передмови «Од іздателя».
Зародження української літературної мови Олена Пчілка пов’язувала саме з оповіданнями Ганни Барвінок і називала її твори такими, що «можемо учити нашу мову народню, так близько ті твори наслідують її». Українські народні пісні, яких так багато записала письменниця, стали основою численних оповідань.
Протягом життя Ганна Барвінок багато разів хотіла покинути писати, адже брак формальної освіти давався взнаки. Але кожен раз Куліш, натхненник і редактор, підтримував і наставляв її.
У 1902 році Борис Грінченко здійснив перше і єдине окреме видання творів Ганни Барвінок «З народних уст»
Він писав у листі: «А я сьогодні Ваші оповідання перечитую… Ви – щирий поет жіночого горя…»
Завдяки її старанням вийшли друком Біблія у перекладі Куліша та збірки творів письменника; вона мріяла, аби з доходів від творів Куліша збудувати будинок для покинутих дітей, виховати їх і дати хороший напрям…
«Може, між їми буде і поет, і поетеса…»

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліограф бібліотеки ім. М. Коцюбинського.