“Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих рубрик вибрати першу для доведення прикладом”

2 жовтня 1906 року народився Іван Багряний (справжнє прізвище – Іван Лозов’ягін з роду Лозов’яг) –письменник, один із уцілілих представників «Розстріляного відродження».

У шкільні роки в Багряного було прізвисько «мазепинець» через те, що хлопець уперто не бажав переходити на російську мову.

В юнацтві письменник вірив у постулати комуністичної ідеології. Однак смерть діда-пасічника та рідного дядька від рук радянських зайд, штучний голод на Донбасі у 1921-1922 роках похитнули світлі ідеали хлопця.

Ще у 16 років Багряний вирішив стати письменником: він відчув, що література, художнє слово є його покликанням, в якому він зможе себе реалізувати. Писав вірші, новели, сценарії, повісті, на життя ж заробляв малюванням на посаді вчителя у дитячому містечку в Охтирці.

У 1926 році молодий обдарований юнак вступив до Київського художнього інституту, але навчатись нормально через важке матеріальне становище не зміг, жив де прийдеться, навіть у холерних бараках на Батиєвій горі. Натомість мав можливість слухати лекції провідних діячів української літератури та культури у Всеукраїнській академії наук. Однак до захисту диплому його не допустили через «політичну неблагонадійність».

Саме в цей час і з’явився у письменника-початківця псевдонім Багряний, від якого він не зречеться до кінця життя. Молодий автор активно пише та друкує твори, вступає до спілки МАРС, де знайомиться із Валер’яном Підмогильним, Григорієм Косинкою, Євгеном Плужником. Перша поетична збірка, цензурована до невпізнанності, з’явилась у 1929 році.

А вже у 1930 – роман «Скелька», написаний за 22 дні у батьківській хаті

16 квітня 1932 року Багряного заарештували у Харкові й звинуватили у належності до політичної підпільної організації.

Заслання на Далекий Схід, в БАМЛАГ (Байкало-Амурський виправно-трудовий табір), втеча, два роки життя в Зеленому Клину — заселеній українцями території на Далекому Сході –, перетворились у роман «Тигролови». Цей твір Багряний написав за два тижні, переховуючись на таємній квартирі на Львівщині, друкована версія була готова 16 грудня 1943 року.

У 1944 році письменник емігрував до Німеччини, жив у таборі для переміщених осіб. Там у 1946-му році він написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?», який переклали багатьма європейськими мовами. Це була відповідь на заклик радянської пропаганди повертатись в СРСР, а насправді – відразу в концтабори.

За кордоном письменник заснував газету «Українські вісті», головним редактором якої був з 1946 до 1963 року, декілька видавництв, які друкували заборонену у СРСР літературу та переклади закордонних творів українською мовою.

У 1950 році Багряний видав у Франції роман «Сад Гетсиманський».

Радянський Союз не хотів, аби світ дізнався про голодомор 1933 року, тож твори Багряного “Тигролови” та “Сад Гетсиманський” були небезпечними для радянської імперії, адже могли розповісти про цілеспрямоване винищення українців. Романи друкували у країнах Європи, натомість співвітчизники нічого про них не знали.

У 1963 році Юрій Лавріненко в літературознавчій розвідці “Іван Багряний – політичний діяч і письменник” відзначив, що найбільша заслуга письменника в тому, що він зумів показати Європі гордого, волелюбного українця-патріота: «Тигролови» зробили велике діло. Вони здерли шкуру зека, оста, “советського человека” і показали під нею незломлену, горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби”.

Українці твори Івана Багряного змогли вільно читати лише з 1991 року, через 28 років після його смерті.

У 1992 році Багряний посмертно став лауреатом премії імені Тараса Шевченка за романи «Тигролови» та «Сад Гетсиманський», у 1993-1994 роках їх було екранізовано.

Маловідомими є твори Багряного для дітей: у 1943 році він написав «Казку про лелек та Павлика-мандрівника», яка була зразком любові до рідної землі та патріотизму.

«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами»

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліотекар відділу обслуговування бібліотеки ім. М. Коцюбинського.

Використано матеріали відкритих джерел.