Сьогодні в рубриці #БібліотекаРекомендує завідувач відділу обслуговування ЦБ ім. М. Коцюбинського Ольга Гайова радить збірку поезій Лесі Поліщук «На перехресті випадку і долі» (Ніжин, 2020).Збірка з’явилася читачеві вже після смерті автора. Віддані друзі і рідні посприяли створенню цього пам’ятного видання.Ніжні, сповнені музикою і любов’ю поетичні рядки мережаться ніби самі по собі, не вимагаючи від автора жодних зусиль. І читач теж мимоволі попадає в обійми лагідних поетичних фраз і чарівних поетичних мелодій.
Любов спішила на побачення,
В депо – тролейбус, дощ – у сни…
Вітрець у час йому призначений,
Летів на крилах до весни.
Усе було теплом напоєне:
Тіла дерев і плоть ріки…
І ніч, на пахощах настояна,
Сплітала зоряні вінки.
Ліхтар гойдався, намагаючись
Ліричне віршеня завчить…
Відходив день, не озираючись,
На тихих травах відпочить.
Читача приваблює суто жіноча мудрість поетеси. Філософія спостереження, споглядання. Розуміння плинності буття на тлі вічності природи.
Ранок метнув у просинь
Мідний сонячний диск.
Я поспішала в осінь,
Вона ж тікала кудись…
Раптом надуманий штрих
Пензлем беріз жовтим:
Гуси у шортах сірих
Гордовито ідуть в жовтень
Жіночі почуття поетеси близькі і зрозумілі. Свій образ, образ свого «я» поетеса бачить на тлі загальнолюдської жіночої долі.
Ні я танцюю – мій тихий смуток…
Мов ніж у серце, отой дзвінок.
Знов доля кида розпуки жмуток.
І я не здатна ступити й крок.
Слова, як ноти, ураз зависли
На дроті часу. Німа струна…
Дерева, люди, непарні числа
І сльози втрати. І я. Сама…
Я просто жінка. І я боюся.
Життя – дощами, чимдуж, навскіс…
Аж раптом бачу: між трав – бабуся,
Пасе старенька п’ятірко кіз…
Отут, у місті, де гам, де клекіт,
Де ми блукаєм у суєті,
Сидить бабуся, свята й далека
Від цього світу… На висоті.
Така спокійна, така глибока,
Серед акацій, уся в собі,
Печальна трохи, не одинока
В своєму смутку і у журбі.
Для поетеси любов має матеріальні символи, символи особисті, інтимні.
Зібганий коц. Фіранка.
Вогкий від пальців слід.
Сік, недопитий зранку,
Склянка, на денці – лід.
Попіл у попільничці,
Блюдце від крихт рябе…
В кожній такій дрібничці
Вгадую я тебе…
…Запах бузку у ванній.
Чистий, як день, рушник.
Висланий на дивані
Добрий старий ліжник.
Книжка розкрита – скраю,
Свіжих газет сувій…
Знову тебе впізнаю,
Настрій відчую твій.
Уважно відстежуючи поетичний стиль автора, серед розділових знаків помічаєш перевагу трьох крапок. Можливо, це символізувало неквапний плин подій, а іноді непевність, нечіткість образів і ліній життя. Але є вірш, в якому немає вагань і відсутні три крапки. Це вірш-маніфест, життєва програма поетеси Лесі Поліщук.
Я – немов чужорідне тіло,
Що відторгається, не знаходячи прихистку
В бурхливому морі людських пристрастей,
Не вписуючись у жоден із бізнес-планів,
У будь-яку з економічних систем.
Я – зі світу романтичних почуттів,
Сердечних зізнань і щирого захоплення;
Звідти, де друзів обирають за порухом душі,
А з-поміж найголовніших людських якостей
Найбільше цінують відвертість.
Дякуємо тим, хто дав нам, читачам, можливість відчути чарівність поетичної душі Лесі Поліщук!