160 років тому, 1 листопада (за новим стилем) 1861 року, в селі Карлівка, що в Херсонській губернії, народилася відома українська письменниця Дніпрова Чайка (літературний псевдонім Людмили Березіної, по чоловіку – Василевської).

Людмила Березіна росла в родині освіченого сільського священника, в якій поважали книги й знання та дбали про культурний і духовний розвиток. Ще у ранньому дитинстві майбутня письменниця закохалась у слово та спробувала віршувати.

Освіту Людмила здобувала спочатку в херсонській жіночій гімназії, потім в Одесі – у спеціальній школі Михайлівського жіночого монастиря та в Одеській приватній жіночій гімназії.

Працюючи вчителькою, Людмила Березіна активно досліджувала рідний край, вивчала таврійський фольклор та етнографію.

У 1885 році вона вийшла заміж за Феофана Василевського, громадського діяча та письменника, й переїхала до Херсона. Того ж року в одеському альманасі «Нива» під псевдонімом Дніпрова Чайка були вперше опубліковані її два вірші та оповідання, написані українською мовою.

Письменниця була соціально активною жінкою, брала участь у суспільно-політичних подіях, підтримувала стосунки з видатними сучасниками: Михайлом Старицьким, Оленою Пчілкою, Панасом Мирним, Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Миколою Лисенком, Олександром та Софією Русовими, Борисом Грінченком та іншими.

Літературний доробок Дніпрової Чайки багатогранний. Це й поезія, поезія у прозі, оповідання, епістолярій, педагогічні розвідки та твори для дітей. Композитор Микола Лисенко створив дитячі опери «Зима й весна», «Коза-дереза» та «Пан Коцький» на лібрето письменниці.

Твори Дніпрової Чайки друкували в багатьох альманахах, часописах, літературних антологіях та збірниках, що видавалися в ті роки. У 1900 році на сторінках чернігівського альманаху «Хвиля за хвилею» з’явилися її поезії у прозі з циклу «Морські малюнки», завдяки яким Дніпрову Чайку вважають першою в українській літературі жінкою-мариністкою.

Ім’я Чайки Дніпрової можна зустріти серед імен українських феміністок, бо вона вважала, що соціальні та культурні права жінок надзвичайно обмежені, тож за них потрібно боротися. У своїй ліричній поезії письменниця неодноразово зверталася до теми становищі жінки в суспільстві та родині.

Останні роки життя письменниця боролась із важкою хворобою, була прикута до ліжка. Але навіть в такому стані вона пробувала писати лежачи та домовлялася з київськими видавництвами про випуск зібрання своїх творів. Двотомник з’явився протягом 1919-1920 років, до першого тому ввійшли поезії в прозі, до другого – оповідання.

Померла письменниця 13 березня 1927 року, поховали її на Байковому кладовищі у Києві.

«Дніпрова Чайка – цікава постать на терені літературної України, натура діяльна, енергійна, безпосередня у вираженні свої почуттів і внутрішніх станів. Її життєва активність характеризувалася непересічністю й різноспрямованістю» (Ярослав Голобородько)

Джерела:

Голобородько Я. Твори і герої Дніпрової Чайки / Ярослав Голобородько // Дивослово. – 2004. – № 11. – С. 72-76.

Науменко К. М. На крилах Дніпрової Чайки / К. М. Науменко // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2011. – № 4. – С. 65-72.

Шумило Н. Дніпрова Чайка: «Будуйте будинок нового життя» / Наталя Шумило // Дивослово. – 2014. – № 2. – С. 48-51.

Підготувала Олена Куннова, головний бібліограф Чернігівської ЦМБ ім. М. Коцюбинського.

#ЛюдмилаБерезіна #ЛюдмилаВасилевська #фемінізм #письменниця #українськалітература