«Для мене мистецтво – це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво – це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І ніяк мені мистецтва не уникнути…»

Картини цього художника експонуються на всіх континентах, а його самого порівнюють з Сальвадором Далі та Пабло Пікассо, називають Рембрандтом сучасності; він є кавалером ордену Свободи та членом Золотої гільдії Римської Академії сучасного мистецтва. Британська газета The Daily Telegraph включила його ім’я до переліку 100 геніїв сучасності.

12 травня виповнюється 85 років Іванові Марчуку – українському живописцю, народному художнику України, лауреату Національної премії ім. Тараса Шевченка.«Краса – вона на кожному кроці, головне – вміти її побачити. Це одна справа: побачити. Інша – намалювати так, аби інші помітили, що ти не байдужий до того, що ти оспівуєш»

Іван Марчук народився на Тернопільщині у родині ткача. Сім’я була страшенно бідна, хлопець міг лише мріяти про клаптик чистого паперу й пензлик з фарбами. Перші «твори» виникали з того, що було під рукою: «…пацаном малим я малював український прапор. Оце жовті півонії, довгі такі, під хатою у нас росли. І тер я пелюсткою клаптик паперу з татової сумки – жовтий колір, а взяв голубу пелюстку бараболі – от і синьо-жовтий прапор вийшов у мене маленький».

Після закінчення семирічної школи Іван поїхав вступати до художнього училища, але з першого разу не пощастило. Таланту виявилось замало: малювати з натури виявилось набагато складніше, ніж перемальовувати з підручника портрет. Після училища була служба в армії, згодом – вступив до Львівського інституту прикладної кераміки.

У 1964 році Марчук став переможцем академічного конкурсу студентських робіт, намалювавши портрет Тараса Шевченка олією на полотні; за це його нагородили поїздкою до Канева.У травні 1997 року саме тут, на Чернечій горі, митця нагородили Шевченківською премією за цикл художніх полотен «Шевченкіана», які зараз зберігаються у Шевченківському національному заповіднику.

Марчук є засновником оригінальної техніки “пльонтанізм” (від українського слова — “плести”). З’явилась ця назва у 1972 році, коли у Седневі Чернігівської області він зупинявся у будинку творчості. Голі гілки на фоні блакитного неба – мереживо з тонких ліній, переплетених під різними кутами, – створювали ефект об’ємності зображення, ніби пейзаж сплетений з ниток. До 1988 р. творчість Івана Марчука офіційно не визнавали, попри те, що до того часу вже відбулось 15 виставок у різних містах СРСР. Лише у 1988 році Марчука прийняли до Спілки художників України.Протягом 12 років митець жив і працював за кордоном: в Австралії, Канаді та Америці. У 1990 році відбулась перша офіційна виставка в Україні, у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині – Національний художній музей України).

Іван Марчук – автор майже 5000 картин.«Дайте мені тисячоліття – і я розмалюю небо!»

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліограф бібліотеки ім. М. Коцюбинського.

Література:Біла А. Виставка “Знакові твори…” Івана Марчука в Києві / Андріана Біла // Українська культура.- 2020.- №1-2Курико В. Іван Марчук: Україна народжує найбільші таланти, але не дбає про них : “Геній сучасності” привозив виставку до Чернігова / Віра Курико // Семь дней.- 2018.- №36Сапон В. Марчук і божа тиша / В.Сапон // Деснянська правда.- 2010.- №81 Україною має правити інтелект / бесіду з видатним українським художником Іваном Марчуком вів Олесь Ільченко // Сучасність.- 2010.- №5