30 квітня 1848 року в Мурманській області, в сім’ї переселенців з України народилась Олександра Ставровська (Єфіменко) – перша жінка-професор у Російській імперії.
Працюючи у Холмогорському двокласному церковно-парафіяльному училищі для дівчат вона познайомилась з Петром Єфіменком, активним учасником таємного Харківсько-Київського товариства, який знаходився у засланні. В Архангельській губернії він досліджував перебування на Соловках останнього кошового отамана Запорізької Січі, уклав «Збірник народних юридичних звичаїв Архангельської області».
Олександра закохалась в Петра і далеку Україну та присвятила дослідженню її історії все своє життя.
Ще перебуваючи в Архангельську, Олександра Яківна друкувала в «Архангельских губернских ведомостях», інших газетах та журналах статті про говірки та звичаї народностей Півночі, цим заявила про себе як про талановиту вчену.
Сім’я Єфіменків постійно подавала прохання повернутись в Україну, їм дозволили переїхати до Воронежа, потім Самари. Протягом двох років – від 1877 по 1879 – вони проживали у Чернігові. У 1879, переїхавши до Харкова, Олександра Яківна стала активною діячкою Історично-філологічного товариства при Харківському університеті, у журналі «Киевская старина» друкували її статті.
Олександра Єфіменко вивчала культуру України, відстоювала офіційний статус української мови, читала лекції у Харківській бібліотеці, виступала за жіночу емансипацію, вивчала діяльність та творчість Григорія Сковороди.
У 1896 році у конкурсі на кращий підручник з історії України Олександра Яківна зайняла перше місце, а згодом написала «Елементарний підручник російської історії», що витримав сім видань (1911—1918).
В 1894—1895 роках у журналі «Киевская старина» була опублікована велика праця «Очерки истории Правобережной Украины».
Весь гонорар за виданий у 1905 році двотомний збірник «Южная Русь» вона передала студентам-українцям, що навчались у Москві та Петербурзі.
Після переїзду в 1907 році до Петербурга Олександра Яківна викладала історію України на Бестужевських вищих жіночих курсах у Петербурзі.
У 1910 році Харківський університет за поданням Вищих Бестужевських жіночих курсів прийняв за дисертацію велику працю Олександри Єфіменко «Историю украинского народа» та присвоїв науковий ступінь почесного доктора історичних наук.
Так Олександра Яківна Єфіменко стала першою жінкою в Росії, яка здобула таке визнання.
«История украинского народа» – узагальнююча праця з історії України, яка охоплює період з найдавніших часів і до ХІХ ст.; вона була однією з найпопулярніших книг з історії України до початку 20-х років.
Після революції 1917 року науковиці довелось повернутись на Харківщину. Не зважаючи на важку хворобу та жахливі побутові умови Олександра Яківна продовжувала працювати над підручником «Українсько-московська історія для шкіл українських», який вийшов після її смерті, викладала у школі.
У грудні 1918 року Олександра Єфіменко трагічно загинула разом з донькою від рук бандитів.

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліограф бібліотеки ім. М. Коцюбинського, на основі матеріалу з відкритих джерел.