18-21 травня 1944 року відбулась депортація кримськотатарського народу з Криму. Ця трагічна сторінка в історії отримала назву Сюрґюн (вигнанець).

1 травня 1944 року Сталін підписав постанову Державного комітету оборони Радянського Союзу під назвою «Про кримських татар», за якою всі кримські татари мали бути силоміць виселені з Криму «за зраду Батьківщини, дезертирство із частин Червоної армії та перехід на бік противника. На виконання постанови вранці 18 травня 1944 року війська НКВД розпочали операцію, під час якої кримські татари були примусово переселені з Криму до Узбекістану, Казахстану, Марійської автономної республіки та шести областей Росії. Велика кількість міцних чоловіків потрапила до таборів Ґулагу.

Спецоперація закінчилась 20 травня. Депортованим давали до півгодини на збори,після чого транспортували до залізничних станцій, а звідти – до місць заслання. В основному це були жінки, діти та люди похилого віку. Перевезення людей залізницею без їжі та води супроводжувалось масовою загибеллю. Український вчений А. Наберухiн оприлюднив вражаючi цифри людських втрат у дорозi – 7889 осiб (офiцiйна цифра 191 випадок).

У 1944 році жителі рибальського селища Чокрак на Арабатській Стрілці не постраждали – нібито про них забули. Проте в червні 1945 року мешканців села (переважно кримських татар і українців) завантажили на баржу, вивезли в Азовське море й затопили.

Окрім вилучення майна, ліквідували 112 особистих книгозбірень, 646 бібліотек у початкових і 221 у середніх школах, закрили  360 хат-читалень, у міста і райцентрах – понад 9 тис. шкіл і 263 клуби.  Були також закриті мечеті в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі, Феодосії, Чорноморському, у багатьох селах. Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар: протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.

У місцях висилки депортовані отримували статус «спецпереселенців», мешкали у резерваціях, їх обмежували у правах. Зокрема, забороняли перетинати кордон спецпоселення. Відомі численні випадки, коли депортованих засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що вони відвідували родичів у сусідніх селищах.

Значна кількість депортованих загинула у місцях висилки від голоду і хвороб протягом 1944-45 років. За даними народного перепису, зробленого активістами кримськотатарського руху, загинуло до 46 % депортованих.

Сталінський указ було скасовано 13 липня 1954 року. Депортовані кримські татари були зняті з обліку та нагляду органів МВС, однак не набули права на відшкодування майнових втрат і повернення на батьківщину.

На відміну від інших народів, кримським татарам було заборонено переїздити до Криму до 1989 року. Багатьох нелегальних репатріантів заарештовували, викидали з осель на вулицю, деякі найбільш ідейні голови колгоспів вивозили татарські родини далеко в степ і кидали там напризволяще. Доведені до відчаю люди вдавались до самоспалення.

Після відновлення незалежності України можливості репатріації до Криму значно розширились. Станом на 2013 мешкали вже близько 270 тисяч кримських татар.

Навесні 2014 року, після російської окупації півострова, кримськотатарська нація вступила в ще один трагічний період своєї історії. 

Література:

Бескид О. Депортація кримських татар = геноцид : 18 травня 1944 року радянська влада провела масове примусове виселення з Криму представників корінного народу й нині окупованої Росією території України / Олекса Бескид // Урядовий кур`єр.- 2020.- №90

Грабовський С. Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція. – К. : Видавничий дім «Стилос», 2017. – 120 с.

Громенко С.В. 250 років фальші: російські міфи історії Криму / Сергій Громенко. – Харків : Фоліо, 2019. – 255 с.

Кульчицький С. Боротьба кримських татар за поверненя на батьківщину (1956-1989 рр.)/ Станіслав Кульчицький // Український історичний журнал.- 2018. – №2.

Кульчицький С. Кримський вузол / Станіслав Кульчицький, Лариса Якубова. – К. : ТОВ «Видавництво «КЛІО», 2019. – 496 с.Л