В рубриці #БібліотекаРекомендує завідувачка бібліотеки-філії №1 Оксана Близнюк радить прочитати повість письменника з Чернігівщини Віталія Леуса «З мертвих воскрес».
Віталій Миколайович Леус народився в мальовничому селі Крутоярівка, що в Прилуцькому районі на Чернігівщині. Смак до творчого слова відчув ще за шкільною партою. Надсилав свої дописи до районної, обласних, республіканських і центральних газет. Був дитячим кореспондентом газети «Зірка». Свою подальшу життєву долю тісно пов’язав з журналістикою. Вищу освіту отримав у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Працюючи в журналістиці, пробував свої творчі сили у художній прозі. Особливість творчості цього письменника – правдивість. Правдивість життя і самої мови, такої дивовижно багатої.
В повісті «З мертвих воскрес» розповідається про українську дівчину Оксану Корінь, яка зраджена своїм односельцем, опиняється у німецькій неволі. Спочатку Оксана працювала в доброї німкені Емілії Кріге. Тут вона спочивала в будинку і харчувалась за одним столом з господарями. Через деякий час її перевели до двоюрідної сестри Емілії Ельзи Гетліх, де за господаря правив її брат Вальтер Перцель. Спати їй тут довелось в неопалювальній комірчині. «Е-е-е, це не те, що в тих господарів, – подумала Оксана. – Там не в чулані, а в хаті дозволяли лягати, і не на тапчані, а на справжнісінькому ліжку». Оксана не знала, що попередні господарі ризикували, якби місцеві власті дізнались, що робітниця спить у будинку з господарями, не уникнути їм неприємностей.
Тут, на чужині, на обійсті Вальтера Перцеля вона зустріла такого ж, як і вона, невільника, поляка Адама. Її почуття до нього не назвеш коханням, швидше оте нестримне бажання щастя, ота чужина і щоденний страх, який породжує рабство, коли твоє життя часто залежить від звичайної забаганки рабовласника. Письменник не став вимальовувати чорною фарбою всіх німців, отих німців, що раділи коштовностям, знятим з розстріляних українців. Отих, що мали за худобу нашу молодь, силоміць вивезену на роботу до Німеччини. Ельза Гетліх розуміла трагізм завтрашнього дня свого народу, а також розуміла й українську дівчину Оксану, яка працювала у господарстві. Людяність німкені не тільки допомагає вижити дівчині, але й фактично рятує життя, коли після намагання втекти, її та Адама повертають назад господарям. Так, за втечу карали на смерть, або ж відправляли до концтабору. А тут не тільки не покарали – Ельза з турботою сестри допомагає Оксані при народженні дитини. Ще й бере з Адама клятву, що той ніколи не полишить маленького сина та Оксану.
І ось закінчення війни. «Радянські танки увійшли в село на світанку. На зеленій броні палахкотіли червоні зірки». Адамові та Оксані з сином радянські війська виділили «гнідого» і вони вирушили на батьківщину Адама – до Польщі. Далека та тяжка була дорога додому. Але вони дістались до Келецького воєводства – колиски Адамового дитинства. Тут їх зустріла його сестра Єва з сім’єю. Всі були їм раді, крім чоловіка Єви, сестри Адама – Тадеуша. Він дуже незлюбив працьовиту українську дівчину Оксану. Їй було тут тяжко і морально, і фізично. Але вона все терпіла заради свого сина. Це зрозумів Тадеуш. Коли Оксана захворіла на тиф і була без пам’яті, родичі чоловіка вивезли маленького Станіславчика в інше село, а Оксані сказали, що він помер. Адам зрадив жінку, він приєднався до змови – розлучив матір з сином, осиротивши обох на все життя. Оксану в Польщі вже нічого не тримає. Вона з болем в душі повертається на рідну Україну.
Попри всі негаразди, матір з сином зустрілись через сорок років. Повість «З мертвих воскрес» – це хвилююча розповідь про складну долю української дівчини. Читається дуже легко і захоплююче. В її основі – реальні факти. Автор не копіює дійсність, він просто використовує матеріал.
Приємного читання!
