17 жовтня виповнилося 325 років з дня народження Якова Марковича – українського письменника-мемуариста та державного діяча.

Яків Андрійович Маркович народився в м. Прилуки 17 жовтня 1696 року. Належав він до одного з найбагатших родів козацько-єврейського походження, про яке існує багато різних думок.

Дід Марковича, вихрещений єврей Марко Аврамович займався орендами, торгував і нажив чималі капітали, а згодом поріднився з багатою козацькою старшиною України, будучи титарем Пречистенської Прилуцької церкви, за що удостоївся чести бути похованим у Густинському монастирі. Ім’я діда і стало родовим для нащадків. Батько Якова, Андрій Маркович у 1709 році став глухівським сотником, а 1714-го призначений Петром І лубенським полковником «за вірні служби, надані під час зради Мазепи», серед яких найвагомішою була доставка листів російському послу в Стамбул «за часів перебування шведського короля в Малоросії». Впродовж 1729–1740 років Андрій Маркович був на посаді генерального підскарбія та пішов у відставку в чині генерального обозного.

Першим шлюбом Яків Андрійович був одружений з Оленою Павлівною Полуботок, внучатою племінницею гетьмана Івана Самойловича та дочкою відомого борця за автономію України чернігівського полковника i наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка. Та після її смерті одружився із звичайною вдовою, котра була відома своїм добрим ставленням до хворих.

Як і багато інших представників козацької старшини, Яків Маркович навчався в Києво-Могилянській академії і був улюбленим учнем Теофана Прокоповича, тоді ще ректора цього закладу.

Теофан Прокопович вважав, що на Якова чекає блискуча духовна кар’єра, але того більше вабило світське життя. Теофан Прокопович ніколи не забував свого учня: їхня дружба була тривалою. Вони багато спілкувалися та листувалися. Навчання в Києво-Могилянській академії для родини Марковичів стало традицією. Тут здобували знання брати, небожі та онуки Якова. Він постійно підтримував зв’язки з альма-матер.

У вільний час Маркович відвідував не лише театри, вечори, але й Кунсткамеру, слухав публічні лекції відомих професорів в Академії Наук, зустрічався зі своїм вчителем Теофаном Прокоповичем на філософських диспутах: «Были в Академіи за покупкою книг и смотрели кунсткамери, глобус, библиотеки и других диковинок»; «Ездил в Академию, где профессор Крафт многие делал при нас опити стеклами зажигательними, через микроскопиум композитіум, через зажигательние плани, принз метальний и деревянний, через барометер и гидрометер и прочее».

Яків Маркович був одним із найосвіченіших представників козацької старшини свого часу. Він знав єврейську, латинську, польську, німецьку мови, у середньому віці почав вивчати французьку. Ще займався філософією, богослов’ям, медициною, писав композиції на теми проповідей зі «слів» Іоанна Златоуста та інших отців церкви, перекладав із латини, залишив «Генеалогічні замітки», зібрав величезну бібліотеку – купував книги в Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, Гданську, Кенігсберзі, передплачував французькі та голландські газети.

Із молодих літ і до старості Яків Маркович перебував на державній службі та часто виконував важливі доручення. У 1718 році, знаходячись при гетьмані, Маркович одержує звання військового товариша. У 1721 році він виконує обов’язки свого батька – Лубенського полковника Андрія, який у цей час брав участь у Ладозькому поході. З 1725 по 1727 рік Яків брав участь в Сулацькому поході на персів. У вересні 1725 року він перебував біля фортеці Св.Хреста на Північному Кавказі та ходив у похід проти Адель-Гірея Шахмала, коли було зруйновано місто Тарков. Подробиці походу та колорит життя народів Кавказу теж детально описані ним у «Домашньому протоколі». У травні 1726 року Маркович був свідком поразки персів, при якій у полон взято було онука Адель Гирея та шість його синів-князів.

За участь у Дербентському поході та за подальшу службу Яків Маркович одержав ранг генерального підскарбія. Також він був причетний до управління воєнними справами та разом із козаками був учасником Хотинського походу під керівництвом Мініха проти турків і татар. У 1739 році Маркович призначений у Генеральній лічильній комісії «малоросійським першим членом». У 1741–42 роках під час урочистостей з нагоди коронації імператриці Єлизавети Яків Маркович перебував у Москві та Санкт-Петербурзі, де виголосив вітальну промову.

Він детально фіксував у своїх щоденникових записках державні службові справи. Належність Якова Марковича до вищої старшини відкривала йому доступ до різноманітної інформації. Він був ознайомлений з державними, урядовими та іншими документами. Службові події Яків Маркович описував із меншими подробицями, ніж господарські, але постійно занотовував відомості про воєнне управління: кого поставили в осавули, сотники, обозні, які вийшли нові укази та розпорядження, коли й куди призначені походи, скільки було наказано заготовляти провіанту, тощо.

Яків Маркович в щоденникових записах утримувався від будь-яких оцінок описуваних подій та фактів, він відсторонено писав про переміни у владі, яких було багато за його життя, не висловлюючи своїх думок та емоцій.

Також із щоденникових записів автора видно, що він був добрим господарем. Усі найменші подробиці свого господарства Яків Маркович нотував в поденних записах: кількість волів, овець, кількість горілки та ціни, за якими її продавав, тощо. Яків Маркович займався різноманітною діяльністю заради збільшення прибутковості свого господарства: розводив на продаж коней, волів, корів, свиней, птицю, плекав сади, виноградники, сіяв тютюн, займався бджільництвом. У 1745р. у Якова Марковича нараховувалося 827 вуликів.

Крім того, Яків Маркович фіксував відомості про торгові відносини. Він постачав коней, корів, вовну, мед, птицю, горілку, тютюн у Москву, Петербург, Астрахань, Крим, Польщу, у Західну Європу – волів. Торгував із Запорізькою Січчю та Кримом. У «Домашньому протоколі» подано детальні відомості про грошові одиниці та ціни свого часу: «Купилем меду вѣдерок 7, по 8 золотих и 3 шага; купилем мѣди камень за 49 золотих».

Службовій кар’єрі Якова Марковича завадила ненависть Данила Апостола до родини Марковичів. У 1762 році за станом здоров’я Яків Маркович був звільнений від усіх служб у відставку в почесному ранзі генерального підскарбія, в останні три роки життя втратив зір і в 1770 році помер у власному селі Сварків Глухівської сотні. Останній щоденниковий запис датується 1767р.

Яків Маркович був непересічною особистістю та вкрай освіченою людиною. Хоч він і писав свій щоденник для себе, та ці нотатки допомагають сучасним дослідникам реконструювати тодішнє життя, звичаї та стосунки українців.

Підготувала Мельник Анна, бібліографка Чернігівської ЦБ ім. М. Коцюбинського.

Використані джерела:

Онацький Є. Українська мала енциклопедія : у 4-х томах / Євген Онацький ; упоряд., наук. ред. С. І. Білокінь. – Київ: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2018. – Том 2: Ї-На. – 528 с.

https://chtyvo.org.ua/…/Dnevnyk_heneralnaho…/

https://chtyvo.org.ua/…/Dnevnyk_heneralnaho…/

https://chtyvo.org.ua/…/Dnevnyk_heneralnaho…/

https://chtyvo.org.ua/…/Vykhovantsi_Kyievo…/

https://chtyvo.org.ua/…/Domashnii_protokol_1717-1767…/

Ознайомитися з іншими працями Якова Марковича можна за покликаннями:

https://chtyvo.org.ua/…/Zherela_do_istorii_Ukrainy…/

https://chtyvo.org.ua/…/Fragment_Dennykh_zapysok…/

#МарковичЯків #видатнідіячіЧернігівщини #мемуарист #мемуари #щоденник #ПавлоПолуботок #ТеофанПрокопович #КиєвоМогилянськаАкадемія #листи #Прилуки