«Усі наші слова є у словниках. В усіх словниках немає слів, необхідних нам, аби зрозуміти одне одного»

16 листопада 1922 року народився письменник Жозе Сарамаґо – єдиний португалець, вшанований Нобелівською премією.

Він говорив про себе: «я людина стримана, скептик, не намагаюсь сподобатись усім, також не люблю тих, хто прагне сподобатись…» Його незвичайні й на перший погляд складні твори “Двійник”, “Сліпота””, “Смерть бере відпустку” стали бестселерами у всьому світі.

Жозе Сарамаґо народився у сім’ї селян, що навіть не мали своєї землі. Грошей на школу не було, тож хлопець не отримав повної шкільної освіти. Натомість він регулярно ходив до бібліотеки Лісабона, де перечитав усю європейську класику, і так навчився любити й цінувати слово. Аби не це, єдина перспектива, що чекала хлопця без освіти – стати автомеханіком.

Перший роман, завдяки якому Сарамаґо став відомим, був написаний ним у віці 55 років, після цього почався стрімкий злет літературної кар’єри, його почали порівнювати з Кортасаром, Борхесом, Маркесом. Самому ж письменнику більше до вподоби були Сервантес та Гоголь.

Роман Ж. Сарамаґо «Євангелія від Ісуса Христа» — одна з найскандальніших книжок ХХ століття. У ньому автор, кардинально переробивши канонічну канву, по новому інтерпретував релігійний сюжет із Нового Завіту. Ісус в цій книзі – людина із сумнівами й помилками, бідами й бажаннями, і за це твір було піддано серйозній критиці Ватиканом.

Ти не менш, саме за нього Жозе Сарамаґо й отримав Нобелівку із формулюванням «за твори, що, використовуючи притчі, наповнені уявою, співчуттям та іронією, дають можливість осягнути ілюзорну реальність». Роман був перекладений 25 мовами світу та 200 разів перевидавався на батьківщині письменника.

Коли Жозе Сарамаґо запитали, що ж йому потрібно тепер, коли є все – слава, Нобелівська премія, визнання, – він відповів:

«Час. Життя. Час і життя продовжувати свою роботу. Продовжувати насолоджуватися самому і приносити насолоду іншим».

7 цитат із прекрасних творів Жозе Сарамаґо:

Коли люблять – зустрічаються у пам’яті. Для цього вона й потрібна.

Ми завжди приходимо до того, що чекає на нас.

Дерево стогне, коли його рубають. Собака скавулить, коли її б’ють. Коли ображають людину – вона дорослішає.

Щасливій людині світить інше сонце.

Розлука подібна до смерті. Єдина, але суттєва відмінність між ними – надія.

Від усього і від усіх ми можемо піти. Але не від самих себе.

…скільки століть нам потрібно накопичувати знання, перш ніж ми навчимося зрозуміти найпростіше…

Підготувала Олена Рахно, провідний бібліотекар відділу обслуговування бібліотеки ім. М. Коцюбинського.

Використано матеріали з відкритих джерел.